ПЕТРО ФРАНКО - ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 - 1921 рр.

1 листопада 2018 року, у день 100-ї річниці проголошення ЗУНР, у селищі Красне Буського району відкрито пам’ятник авіації Української Галицької Армії.  А уже цієї суботи, 27 червня,  тут планується провести низку заходів, приурочених до 130 – ліття державника, січового стрільця, сина Великого Каменяра Петра Франка

Авіація УГА в Красному постала у грудні 1918 р. з авіаційного відділу, що його на авіаційній базі в Красному організував учасник національно – визвольних змагань 1914 – 1920 рр., військовий льотчик, сотник Петро Франко.

(пам'ятник воякам УГА в Красному)

Петро Іванович Франко народився 28 червня  1890 року у селі Нагуєвичі під Дрогобичем. Любов до природи та до екстріму вилилася у Петра Франка у серйозне захоплення спортом.  Навчаючись у Львівській політехніці, він захопився футболом, тенісом, грав у футбольній команді «Україна», любив судити матчі, організовував спортивні товариства «Луґ», був членом «Сокола-батька», а пізніше здав іспит на право викладати руханку у гімназіях. Тоді ідеї фізичного вдосконалення були дуже популярними серед молоді, передусім завдяки сподвижництву теоретика і практика української національної фізичної культури, організатора сокільсько-січового руху Івана Боберського, з яким Франко-молодший був знайомий особисто.

До фізичного виховання додалося і патріотичне. Так, восени 1911 року у Львівській академічній гімназії вчитель фізичного виховання Петро Франко разом з Іваном Чмолою створює перші пластові гуртки, проводить спортивно-військові заняття. У 1913 році він став одним із ініціаторів першого з’їзду «Пласту», видав книжечку «Пластові ігри та забави».  З початком Першої світової війни Петро Франко з багатьма друзями-пластунами записався до легіону Українських Січових Стрільців, де, прослуживши рік четарем сотні Романа Сушка (був і розвідником, і кулеметником), захопився літаками. У 1916 році його, як дипломованого інженера, відрядили в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва, де він отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у авіаційній частині на Італійському фронті.

Ці навики дуже стали в нагоді, коли проголошена у 1918 році Західно-Українська Народна Республіка взялася за формування підрозділів військової авіації Української Галицької армії. Петро Франко стає командантом «летунського відділу», сам бере участь у бойових операціях і як розвідник, і як винищувач. Головним завданням авіації УГА була повітряна розвідка, яка фактично стала єдиним джерелом інформації про розташування та пересування польських військ, але і повітряні бої, обстріли з повітря та бомбардування також траплялися. В один із таких вильотів на початку 1919 року його літак збивають і Франко разом із  другим пілотом, Романом Кавутою, потрапляють у польський табір для інтернованих Домб'є. Однак, довго там не затримується: вимінявши на фамільний золотий перстень польську уніформу в одного зі своїх охоронців, Петро тікає з табору і через Прагу, Відень, Будапешт та Станіславів повертається до своїх. 

Петра Франка  вважають одним із фундаторів української військової авіації. Він особисто контролював розбудову аеродромів, навчання молоді, кілька разів літав у Проскурів, пропонуючи Директорії об’єднати сили і облаштувати під Проскуровом спільну авіабазу. Ще дві авіабази на той час діяли в Красному та Стрию. Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин і 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги. Після Чортківської офензиви частина цього авіазагону була переправлена в Кам’янець-Подільський і об’єдналася з авіазагоном УНР, частина була інтернована Чехословаччиною.

Створений П. Франком авіполк збив 16 польських літаків. Заслуги Петра Франка високо відзначила Директорія – Симон Петлюра присвоїв воїну Франку звання полковника армії УНР.

З початком у червня 1941 року перед приходом до Львова німців разом з багатьма іншими представниками інтелігенції Петро Франко був вивезений радянською владою у східному напрямку і невдовзі загинув. Щодо його загибелі існують різні версії. Одна каже, що його було вбито енкаведистами 28 червня при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. Згідно з іншою, потяг у якому його перевозили, потрапив під бомбардування німецької авіації у Великому Глубочку, а Франко разом із ще одним відомим представником львівської інтелігенції Кирилом Студинським вирішили скористатися можливістю для втечі, однак були розстріляні конвоїром. За найбільш вірогідною версією, у липні 1941 року Франка та Студинського було заарештовано НКВД у Києві за прямою вказівкою Хрущова і розстріляно через «складнощі евакуації». Місце поховання Петра Франка досі лишається невідомим. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківськомцу цвинтарі  у Львові, поле № 69.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті