"ВІЙНА КЛАРИ" - ІСТОРІЯ ПРО ДИВОВИЖНИЙ ПОРЯТУНОК ВІД НАЦИСТІВ

 

Унікальну книгу цими днями Буська міська публічна бібліотека ім.І.Котляревського отримала в дарунок від бущанина, тепер мешканця Жовкви Андрія Кіпрана. Це – спогади «Війна Клари», правдива історія п’ятнадцятирічної єврейської дівчини Клари Крамер про дивовижний порятунок від нацистів під час окупації м.Жовкви німцями в 1939 - 1944 рр.

Це персональне свідчення про трагедію Голокосту на наших землях, яка, за словами науковця Українського центру вивчення історії Голокосту А.Подольського, «повільно, але усвідомлюється в Україні як частина власної, спільної історії». Під час війни, переховуючись разом з родичами 20 місяців у бункері будинку Мельмана, що став можливим завдяки поляку німецького походження Валентину Беку, Клара вела щоденник. Однак видати свої спогади вона наважилась лише через понад 60 років після війни і страшної трагедії, яку вона пережила. Твір був написаний  у співавторстві зі Стівеном Гланцем та вперше опублікований 2009 року в США. А у 2020 році Український центр вивчення історії Голокосту видає переклад цієї книги українською мовою. Володимир Герич, виконавчий директор Фонду «Міжнародна співпраця для Жовкви», написав коментарі до цього видання, а також займається активною популяризацією книги. Саме завдяки йому та нашому земляку, краєзнавцю і досліднику Андрію Кіпрану читачі Буської бібліотеки зможуть погортати книгу та поринути в драматичну історію єврейської родини часів Другої світової війни. Бо саме такі правдиві книги - розказані очевидцями,  написані на фактах, - є для нас безцінним історичним джерелом.

Щиро вдячні Вам, пане Володимире та пане Андрію, за цінний подарунок для нашої книгозбірні!

                                                         

Леся Вовк,

зав. методичного відділу Буської міської публічної бібліотеки

ЛЮДЯНІСТЬ У БЕЗОДНІ ПЕКЛА

14 травня в Україні вперше на державному рівні відзначається День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Інститут національної пам’яті повідомив, що станом на 1 січня 2020 року 2 659 громадян України удостоєні Державою Ізраїль звання Праведника народів світу за порятунок євреїв від Голокосту. Водночас тисячі рятівників досі залишаються невизнаними й невідомими. Україна на четвертому місці за кількістю Праведників народів світу. Їхній подвиг – приклад людяності й самопожертви.

Сьогодні працівники Буської міської публічної бібліотеки ім.І.Котляревського провели для старшокласників Буської ЗОШ №1 та Буської гімназії  ім.Є.Петрушевича урок історичної пам’яті «Людяність у безодні пекла», присвячену українцям, які рятували євреїв в 1941 – 1944 роках від  нацистського режиму.  У заході взяли участь краєзнавець та дослідник історії Буська Михайло Зозуля та бущанка Леся Якимів, яка з доброї волі впорядковує територію буського єврейського цвинтаря – кіркуту.

 

Натхенниками і організаторами рятування галицьких євреїв під час Другої світової війни були  брати Шептицькі – Митрополит Андрей Шептицький  та архімандрит Климентій Шептицький. Завдяки митрополиту Андрею Шептицькому в роки німецької окупації були врятовані щонайменше 150 євреїв – це, переважно, діти, яких переховували монахи в Унівському та інших монастирях, навіть у митрополичих палатах на Святоюрській горі. У 1996 році о. Климентій Шептицький посмертно отримав звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у період Голокосту. Парадокс, але Митрополит Андрей, який був  чи не єдиним у роки війни з впливових людей, хто мужньо підняв голос протесту проти вбивств переслідуваного єврейського народу і найбільше вартує цього титулу, досі його не отримав.

Під час постійного винищення єврейського населення на українських територіях упродовж 1941 – 1944 років німцями, що увійшов в історію як Голокост, за даними науковців, загинуло близько 1,5 млн. євреїв. Одним з таких місць є і наш Буськ. Як кажуть дослідники та очевидці цих подій, у буському гетто загинули близько 6 тис. євреїв. 21 і 22 травня 1943 року на буському єврейському цвинтарі було розстріляно 2 тисячі євреїв. Попри страх та смертельну небезпеку, місцеві жителі намагались всіляко допомогти євреям, приносячи їжу до гетто та переховуючи їх у своїх обійстях. Серед тих, хто переховував євреїв, були батьки бущанки Лідії Чигир. За спогадами Мечислави Троян – Кшинової, цілу єврейську родину аж до 1944 року переховувала пані Федорська, вдова передвоєнного бургомістра Буська, яка мешкала по вул.Сокола на Німецькому боці. Цікавими спогадами про переховування її родичами родини євреїв та допомозі їм втекти на заході поділилась мешканка Буська Леся Якимів. Пані Леся розповіла, що згодом євреї опинилися у Нью – Йорку, писали їм та складали щиру подяку за врятовані життя. Свої спогади – перекази бабусі про переховування у стодолі єврейського хлопчика присутнім переповіла методист Буського міського НД Любов Огороднік. Багато цікавих фактів з історії Буська того періоду розповів учасникам заходу багаторічний дослідник Бущини Михайло Зозуля.

Цей день засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості. Сьогодні, згадуючи страшні події Голокосту, розуміємо – це дуже страшно. Але їх треба пам’ятати, про це треба розповідати нащадкам. Заради пам'яті про невинних.