Багато
обставин бою під станцією Крути (29 січня 1918 року) залишаються нез'ясованими
й донині. Добровольців - захисників молодої Української держави під
Крутами було чи не вдесятеро менше, ніж більшовиків, які наступали на Київ. Більшість
юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли
на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави.
Що сподвигло
тоді київських студентів, семінаристів та молодих кадетів виступити проти
переважаючого за кількістю вишколеного війська більшовиків? Мабуть, ті самі
відчуття, котрі спонукали бійців Небесної сотні з дерев'яними щитами наступати
на озброєну "беркутню". Що споріднює українських героїв - патріотів
майже сто років тому і нині? Можна однозначно сказати: вони готові померти для
того, щоб жили інші, для того, щоб жила Українська держава. Пам'ятаймо подвиги
наших предків і сучасників, адже вони загинули для того, щоб жити могли ми.
Сьогодні у читальній залі Буської центральної районної бібліотеки розгорнуто тематичну виставку" На Аскольдовій могилі - український цвіт!.." , присвячену цій трагічній сторінці нашої історії. ЇЇ можуть переглянути усі охочі.
Список літератури
Періодичні
видання
1.
Берко П. Крути. Смерть і воскресіння // Літопис Червоної Калини. - 1992. - ч. 1-2. - С. 13 - 15.
2.
Боєслав М. Крути: Вірш // В кн.: Слово і
зброя. – США – Канада – Європа, 1968. - С. 119.
3.
Галай С. Герої Крут // Воля народу. - 1992. – 5 лют. – С. 2-3.
4.
Гарасимів Л. Вічна пам’ять героям Крут !: 29 січня – день пам’яті героям Крут
// Воля народу. – 207. – 30 січ. - С. 2.
5.
Ільєнко І. Позвін не змовкає // Дніпро.
- № 3-4. – С. 79 – 85.
6.
Лавренюк С. Крути – це воскресіння, по
довгих століттях, обірваної Полтавою Визвольної війни // Голос України. – 2005.
– 29 січ.
7.
Листопад
А. На Крутій горі: Балада про Крути // Слово Просвіти. – 2003. – 1 квіт.
8.
Марко Боєслав : Голос з – під Крут
// В кн..: Гущак І. Марко Боєслав –
сурмач УПА. (Серія «Подвижники національної
ідеї»). – Л.: Світ, 2002. – С. 7 – 10.
9.
Мартинюк І. Героїзм має стати обов’язком
кожного: Відлуння події Крут // Слово
Просвіти. – 2003. – 26 бер. – 1 квіт.
10.
Палій О. Пам’ять Крутів невсипно
стукається в наші серця // Самостійна Україна. – 2006. - №2. – С. 8.
11.
Пашин О. Громадянська війна?...: Героям
Крут // Слово Просвіти. – 2003. – 26 бер. – 1 квіт.
12.
Салига Т. На Аскольдовій могилі –
український цвіт…: Героїчна поема про Крути // Дзвін. – 1993. – №2-3. – С. 158-166.
13.
Станція подвигу – Крути: До 85-річчя
подвигу українських спартанців // Воля народу. – 2003. – 28 січ. – С.1.
14.
Химич В. Пам’ять про юнаків – героїв не
згине повік: До 85-річчя бою під Крутами // Слово Просвіти. – 2003. – 29 січ. –
4 лют.
15.
Чура М. «Спом’янімо тую славу, що
осталась нам з-під Крут» // Визвольний шлях. – 2003. – Кн.1. – С. 114-118.
Книги
1.
Барко П. Крути. Смерть і Воскресіння
[Текст]: літопис Червоної Калини. – 1993. – ч. 1-2. – С. 13-15.
2.
Крути: Збірка у пам’ять Героїв Крут [Текст] / Упоряд. О. Зінкевич, Н. Зінкевич.-
Київ: Смолоскип, 2008. – 422с.
3.
Крути: Січень 1918 року докум. Матеріали
дослідж, кіносценарій [Текст] / Істор. культуролог. т-во «Герої Крут»; упоряд.
Я. Гаврилюк. – К.: Вид. центр. «Просвіти», 208. – 840с.: іл.
4.
Героїка трагедії Крут [Текст] / Упоряд.
В. Сергійчук. – Київ: Україна, 2008. – 461с.
УРОДЖЕНЦІ ЛЬВІВЩИНИ - ГЕРОЇ КРУТ
29 січня 1918
року невеликий український військовий загін, що складався переважно з молодих
вояків, прийняв біля станції Крути бій з набагато більшим військом
червоногвардійців на чолі М. Муравйовим, яке наступало на Київ. Бій тривав
п’ять годин. Українські вояки мужньо відбивали атаки противника, поки в них не
почали закінчуватись набої. Скориставшись цим, червоні солдати нарешті зуміли
оточити лівий фланг українського війська і почали оточувати правий. Командир
українців Аверкій Гончаренко, побачивши, що його військо перебуває під загрозою
повного оточення, віддав наказ відступати до станції. На жаль, цей наказ з
запізненням дійшов до вояків лівого флангу. Майже не маючи набоїв, вони
продовжували обороняти позиції, прикріпивши до гвинтівок багнети. Більшість з них
були повністю оточені і загинули в нерівному бою. 36 юнаків були захоплені в
полон, 29 з них пізніше були страчені. Такими були обставини бою під Крутами,
чергова річниця якого буде відзначатися вже незабаром.
Бій під Крутами
є одним із найвідоміших прикладів героїчної боротьби за українську державність,
що надихав не одне покоління українських патріотів. Сьогодні ця історична подія
стала актуальною темою для досліджень. Була опублікована велика кількість
матеріалів, які дають можливість дослідникам не тільки відновити всі обставини
бою, а й дізнатись більше про його учасників.
Жителі
Львівщини можуть пишатися тим, що серед молодих героїв були і вихідці з їх
регіону. Унаслідок різних життєвих обставин вони опинились у Києві і в час
небезпеки зі зброєю в руках обороняли українську столицю.
В 1914 р., в
ході Першої світової війни, Галичина кілька разів була окупована російською
армією. Встановлена росіянами окупаційна влада одразу почала проводити
русифікацію та масштабні репресії проти українських патріотів. Багато молодих
галичан були депортовані на схід. Вони не мали змоги повернутись додому і були
розкидані по різних місцевостях. Зрештою, майже всі вони зібрались у Києві і
вирішили там продовжити навчання, вступивши до 2-ї української гімназії ім.
Кирило-Мефодіївського братства, або до київських університетів.
Коли над
новоствореною Українською державою нависла більшовицька загроза, саме галичани
стали ініціаторами створення добровільного військового формування –
Студентського куреня січових стрільців. Туди вступили учні старших класів 2-ї
української гімназії та студенти київських вищих навчальних закладів. Перша
сотня куреня 28 січня 1918 р. поїхала на станцію Крути, друга сотня залишилась
в Києві і згодом взяла участь у вуличних боях за столицю.
Одним з учасників
бою під Крутами в складі Студентського куреня, був Володимир Бліхарський. Він
народився в Жовкві. Перебравшись до Києва, Бліхарський став учнем 8-го класу
2-ї української гімназії. Він був одним з тих, кому пощастило повернутися з бою
живим. Вцілів в бою під Крутами і Юліан Гіба, що був родом із Стрия. Він також
був учнем 8-го класу. На жаль, доля цього крутянця виявилась сумною. Він
загинув вже в 1919 р. в бою з більшовиками в складі українського кінного полку.
В селі Кожичі на Яворівщині народився учасник бою під Крутами, учень 8-го класу
гімназії Роман Король. Він також залишився живим, але його подальша доля
невідома.
На жаль, не усі
вихідці з Львівщини повернулись з поля бою. Загинув в бою уродженець села Рудки
на Самбірщині Онишкевич, який вчився у 6-му класі гімназії. В селі Колтів на
Золочівщині народилися вояк Студентського куреня Петро Шкода і його товариш
Степан. В бою вони отримали поранення, але змогли дістатись до оселі місцевого
жителя, де заховались в стодолі. Червоноармійці обнишпорили всі кутки, але не
змогли знайти хлопців. Після цього товариші повернулись до рідного села.
Справді
героїчний вчинок здійснив учень 7-го класу Григорій Піпський, який був родом з
села Нижанковичі на Старосамбірщині. Він був одним з тих, хто потрапив в полон,
і перед стратою почав співати український гімн, який всі підхопили.
Варто також
згадати про учасників бою під Крутами, що були родом з Лемківщини. Сьогодні
Лемківщину відділяє кордон з Польщею, але раніше цей регіон вважався частиною
Галичини. Героями Крут стали четверо лемків. Це Іван і Костянтин Карвани та
Володимир і Іван Сорокевичі. Брати Карвани були родом з лемківського села
Курилівка. Вони були учнями 8-го класу гімназії. Обоє залишились живими. Брати
Сорокевичі походили з села Боднарка. Володимиру, учню 6-го класу, було 17 років
і він в бою вцілів. Його брат Іван наймолодший з відомих учасників бою під
Крутами. Йому було тільки 14 і він був учнем 7-го класу (при вступі клас
визначався не за віком, а за рівнем знань). Іван потрапив у полон і був страчений.
Окрім
Студентського куреня січових стрільців, до українського війська входили учні
1-ї Київської військової школи, вільні козаки (міліційні загони добровольців)
та гайдамаки Куреня смерті (добровольчий загін на Чернігівщині). На підмогу їм
поспішав Гайдамацький кіш Слобідської України та сотня січових стрільців, але
вони запізнились через погодні умови і саботаж залізничників, які під впливом
пацифістської агітації більшовиків оголосили нейтралітет. Проте невелика
частина січових стрільців приєдналась до тих вояків, що виїхали під Крути
раніше. Вони приєднались до Студентського куреня і прийняли участь в битві.
Галицько-Буковинський
курінь січових стрільців був організований в Києві в листопаді 1917 р. з
українців – колишніх вояків австрійської армії, що були захоплені в полон і
відправлені на схід. В переважній більшості це були галичани. На відміну від
вояків Студентського куреня, вони вже мали певний військовий досвід, тому
билися не шкодуючи себе, подаючи приклад молодшим, і майже всі полягли.
Серед полеглих
були січові стрільці з Львівщини – Євген Мельник, Василь Семець та Іван Кушнір.
Євген Мельник походив з села Воля Якубова на Дрогобиччині і був двоюрідним
братом провідника ОУН Андрія Мельника. Василь Семець народився в селі Шум’яч на
Турківщині. З самої юності він цікавився політикою, був провідником
драгомановського гуртка в Самборі, проводив просвітницьку роботу в селах
Львівщини. В 1914 р. навіть поїхав до Києва, щоб взяти участь в організації
шевченківської масової студентської демонстрації. Став членом київської
організації Української Партії Соціалістів-Революціонерів, створював партійні
організації на Київщині та Поділлі. Іван Кушнір, уродженець села Купновичі на
Самбірщині, член Пласту. Йому було тільки 17 років. Його двоюрідному брату
Михайлу Кушніру пощастило повернутись живим. Пізніше він написав спогади про
своїх товаришів.
Відомі й інші
галичани – учасники бою під Крутами. З них загинули в бою Андріїв, Микола
Корпан, Микола Лизогуб, Мисан, Степан Юричко, Іван Антоняк, Яцків. Залишились
живими Степан Магаляс, Михайло Курило, М. Гринник, Іван Заїка, Семен Лисогір,
Федір Винник. Деякі з них народились на Івано-Франківщині та Тернопільщині,
точне місце народження інших невідоме.
Отже,
тоді, 29 січня 1918 року біля станції Крути пліч-о-пліч за свою державу бились
і уродженці Наддніпрянщини, і Галичини. Завдяки тому, що вони завдали ворогу
відчутних втрат, вступ червоногвардійців у Київ затримався. Це дало час
українському уряду 9 лютого завершити переговори і підписати Брестський договір
з країнами Антанти. На допомогу Українській Народній Республіці прийшли
німецькі війська, які допомогли очистити державу від більшовиків. 22 січня 1919
р. Акт Злуки проголосив приєднання до неї Західної України. Зрештою, ця
боротьба була програна українцями, але саме в ході тих визвольних змагань
український народ став нацією. Символом цього стала стійкість і героїзм юних
українців під Крутами.
