ВІДГУК ЧИТАЧА
Недавно у нашому місті
гостював поважний в Україні політолог, доктор філософії, активний учасник
боротьби за незалежність, автор низки збірок поезій, прози, публіцистики,
наукових статей, кіносценаріїв, директор видавництва «Український пріоритет» Володимир Шовкошитний. На зустрічі в Народному
домі з мешканцями Буська та навколишніх сіл він поділився розповіддю про свою
працю в різних ділянках нашого суспільного життя.
На ній побував і я як
давній читач Буської районної бібліотеки, котрий завжди радий долучитися до
заходів, які організовують її працівники. То ж ділюся враженнями від побаченого
і почутого.
Цікаво було послухати
про книги, які письменник привіз із собою, а охочі могли придбати собі щось до
смаку. Мені особисто автор подарував книгу «Боривітри» та запевнив, що вона цікава і сподобається.
Прочитавши твір, я переконався, що це справді гостросюжетний історичний роман.
Він є завершальною частиною трилогії «Кров свята»,
епопеї про путь і вибір українців у жахітті XX століття й сповнених надій
перших роках століття XXI — чи не єдиного дослідження такого масштабу в
українській літературі.
Названа
книга Володимира Шовкошитного правдива і патріотична. Тут документально,
можливо, вперше за останні роки показано забуті сторінки української історії. Серед героїв книги
провідники ОУН та УПА Роман Шухевич, Василь Кук, Микола Лебедь, голова СБОУЖ Микола
Арсенич, командир УПА «Північ», «Кречет» і його побратими, а також вороги
українців та їх посіпаки, які так і не усвідомили себе українцями – Микита
Хрущов, Олексій Кириченко, Микола Підгорний, Петро Шелест, Леонід Брежнєв.
Змальовано
чимало конкретних випадків, коли наші патріоти віддавали життя за незалежність
України! В книзі показано,
як православна церква Московського патріархату служила тодішній владі, як
оплакувала смерть Сталіна:
«И
нашему возлюбленному и незабвенному Йосифу Виссарионовичу мы
молитвенно с глубокой
горячей любовью
возглашали вечную память». Вони вічну ганьбу собі і цій церкві «возглашают». Читач осуджує це і запитує: хіба не було
організованої Сталіним «безбожної п'ятирічки», хіба не руйнували сотні українських
церков, не нищили десятки священиків? Боляче читати про те, що частина земель,
які сьогодні в складі Російської федерації – насправді етнічні українські
землі. Кубань – то наша земля, Українська Кубанська Республіка якихось ще півстоліття
тому. Була ще й Українська губернія - це там, де тепер Ростовська область,
Таганрог, а ще Берестейщина, Придністров'я, Білгородщина, Вороніжанщина, Кургистан.
Якими жорстокими діями
нищили усе українське: «Спалили Руфалівку! Понад 60 людей згубили - і старих і жінок, і дітей, хлопчака малого
живцем у вогні спалили, а донечці спороли живіт».
Чимало обгрунтованих думок в книзі присвячено
українсько-польським проблемам. Та суть така: складність минулого не потрібного
вносити у майбутнє. Тільки добрі відносини допоможуть стати двом народам
міцнішими і багатими.
Я отримав задоволення від прочитаної книги та щиро
вдячний автору Володимиру Шовкошитному за це.
Роман
Бучко