З Днем Конституції!

Щиро вітаємо вас з визначним національним святом – Днем Конституції України!

У 1996 році українські громадяни отримали Основний закон, який гарантував їм права та свободи, наблизив Україну до країн з розвинутою демократією та остаточно закріпив незалежність нової європейської держави. Тож давайте разом формувати вільне, справедливе, солідарне суспільство, потужну та заможну державу, що побудована на основах європейської демократії. 
                                                             З Днем Конституції!

Запрошуємо переглянути презентацію до Дня Конституції України, яку підготували працівники Буської бібліотеки.

ПЕТРО ФРАНКО - ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 - 1921 рр.

1 листопада 2018 року, у день 100-ї річниці проголошення ЗУНР, у селищі Красне Буського району відкрито пам’ятник авіації Української Галицької Армії.  А уже цієї суботи, 27 червня,  тут планується провести низку заходів, приурочених до 130 – ліття державника, січового стрільця, сина Великого Каменяра Петра Франка

Авіація УГА в Красному постала у грудні 1918 р. з авіаційного відділу, що його на авіаційній базі в Красному організував учасник національно – визвольних змагань 1914 – 1920 рр., військовий льотчик, сотник Петро Франко.

(пам'ятник воякам УГА в Красному)

Петро Іванович Франко народився 28 червня  1890 року у селі Нагуєвичі під Дрогобичем. Любов до природи та до екстріму вилилася у Петра Франка у серйозне захоплення спортом.  Навчаючись у Львівській політехніці, він захопився футболом, тенісом, грав у футбольній команді «Україна», любив судити матчі, організовував спортивні товариства «Луґ», був членом «Сокола-батька», а пізніше здав іспит на право викладати руханку у гімназіях. Тоді ідеї фізичного вдосконалення були дуже популярними серед молоді, передусім завдяки сподвижництву теоретика і практика української національної фізичної культури, організатора сокільсько-січового руху Івана Боберського, з яким Франко-молодший був знайомий особисто.

До фізичного виховання додалося і патріотичне. Так, восени 1911 року у Львівській академічній гімназії вчитель фізичного виховання Петро Франко разом з Іваном Чмолою створює перші пластові гуртки, проводить спортивно-військові заняття. У 1913 році він став одним із ініціаторів першого з’їзду «Пласту», видав книжечку «Пластові ігри та забави».  З початком Першої світової війни Петро Франко з багатьма друзями-пластунами записався до легіону Українських Січових Стрільців, де, прослуживши рік четарем сотні Романа Сушка (був і розвідником, і кулеметником), захопився літаками. У 1916 році його, як дипломованого інженера, відрядили в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва, де він отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у авіаційній частині на Італійському фронті.

Ці навики дуже стали в нагоді, коли проголошена у 1918 році Західно-Українська Народна Республіка взялася за формування підрозділів військової авіації Української Галицької армії. Петро Франко стає командантом «летунського відділу», сам бере участь у бойових операціях і як розвідник, і як винищувач. Головним завданням авіації УГА була повітряна розвідка, яка фактично стала єдиним джерелом інформації про розташування та пересування польських військ, але і повітряні бої, обстріли з повітря та бомбардування також траплялися. В один із таких вильотів на початку 1919 року його літак збивають і Франко разом із  другим пілотом, Романом Кавутою, потрапляють у польський табір для інтернованих Домб'є. Однак, довго там не затримується: вимінявши на фамільний золотий перстень польську уніформу в одного зі своїх охоронців, Петро тікає з табору і через Прагу, Відень, Будапешт та Станіславів повертається до своїх. 

Петра Франка  вважають одним із фундаторів української військової авіації. Він особисто контролював розбудову аеродромів, навчання молоді, кілька разів літав у Проскурів, пропонуючи Директорії об’єднати сили і облаштувати під Проскуровом спільну авіабазу. Ще дві авіабази на той час діяли в Красному та Стрию. Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин і 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги. Після Чортківської офензиви частина цього авіазагону була переправлена в Кам’янець-Подільський і об’єдналася з авіазагоном УНР, частина була інтернована Чехословаччиною.

Створений П. Франком авіполк збив 16 польських літаків. Заслуги Петра Франка високо відзначила Директорія – Симон Петлюра присвоїв воїну Франку звання полковника армії УНР.

З початком у червня 1941 року перед приходом до Львова німців разом з багатьма іншими представниками інтелігенції Петро Франко був вивезений радянською владою у східному напрямку і невдовзі загинув. Щодо його загибелі існують різні версії. Одна каже, що його було вбито енкаведистами 28 червня при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. Згідно з іншою, потяг у якому його перевозили, потрапив під бомбардування німецької авіації у Великому Глубочку, а Франко разом із ще одним відомим представником львівської інтелігенції Кирилом Студинським вирішили скористатися можливістю для втечі, однак були розстріляні конвоїром. За найбільш вірогідною версією, у липні 1941 року Франка та Студинського було заарештовано НКВД у Києві за прямою вказівкою Хрущова і розстріляно через «складнощі евакуації». Місце поховання Петра Франка досі лишається невідомим. Вписаний про пам'ять на гробівці Франків-Галущаків на Личаківськомцу цвинтарі  у Львові, поле № 69.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті 

Час не має влади над пам’яттю

«Час не має влади над пам’яттю» - під такою назвою працівники Буської ЦРБ оформили книжкову виставку до Дня Скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, який в Україні відзначають 22 червня.

Війна 1941 року, за різними підрахунками, забрала життя від 8 до 10 мільйонів українців. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл, багато наших земляків зазнали репресій.

У виданнях, представлених на книжковій виставці висвітлено події одного з найбільш драматичних і трагічних періодів історії України, зібрано і поміщено свідчення очевидців тогочасних подій, матеріали підрозділів НКВС, які до недавнього часу були засекречені.

Серед матеріалів, представлених на виставці, особливу увагу привертає книга «Реабілітовані історією. Львівська область», у якій подано інформацію про події, які розгорталися у 1941 році на теренах Львівщини та дані про понад 5 тисяч репресованих жителів Буського району.

Антоній Юліан Шнайдер

Антоній Шнайдер - дослідник історії Буська.

12 червня виповнюється 195 років від дня народження Анто́нія Юліана Шна́йдера.

Антоній Юліан Шнайдер користувався псевдонімами A. S.. A. J.S.. A. Sartoriusz.  Народився Антон (Антоній) Шнайдер 12 червня 1825 року у селі Вільшаниця (тепер Велика Вільшаниця на Золочівщині). Один з найвідомиших галицьких краєзнавців свої дитячі роки провів у Буську і тут в 1836 році закінчив початкову школу.  Був колекціонером, істориком–регіоналом, археологом та етнографом.

Його праця «Місто Буськ. Венеція польська» - це грунтовне  історико-краєзнавче дослідження минулого нашого міста.

Галицький краєзнавець і публіцист Антоній Шнайдер увів у науковий ужиток легенду про заснування нашого міста . У 1866 на сторінках львівської «Літературної газети» він друкує серію матеріалів «Міста і містечка в Галичині», серед яких була і краєзнавча праця «Місто Буськ — Венеція польська» (№ 44-48). З-поміж інших матеріалів Шнайдер вміщує у дописі легенду із начебто знайденого ним руського літопису під назвою «Пам'ятка отця Афанасія»:

Легенда про Буськ

«Передбачаючи ворожий напад зі сторони перемишльського князя Володаря Ростиславовича і дослухаючись до порад своїх бояр, князь Давид Ігорович задумав об`їхати границі свого князівства і намітити важливі пункти для їх оборони. В тій подорожі, змучений довгим походом серед трясовин та лісів, переправляючись зі своїм почтом в певному місті через річку Буг князь висловився перед боярами, що був би радий відпочинку, але не знає де серед тієї пущі це зробити. В цей момент один із слуг князя на ім`я Свойко побачив кружляючого в повітрі буська (лелеку) і подав князю свою думку, що де цей птах опуститься, там напевно буде для них добре місце для відпочинку. Невдовзі цей бузьок, кружляючи щораз меншими колами, опустився недалеко від них поміж деревами. Тоді князь разом зі своїм супроводом поспішив на те місце і коли туди прибули, то побачили серед великого лісу хатинку над стрімким берегом озера, біля неї малу капличку і досить великий сад, в якому працювали два монахи – пустельники чину святого Василія. Переночувавши в цьому місці, на другий день князь і його дворяни, за порадою тих законників, докладно його обдивились і визнали вельми придатним до оборони. Монахи при тому попросили князя, щоб він їм залишив у власність місце, обране ними для служіння богові, на що той охоче погодився. Іще в тому ж самому році взялися до вирубування лісу і з місцевого матеріалу було збудоване городище, на виступаючому серед води острові, по берегах будинки для дворян, а також церкву та інші будівлі для згаданих законників. Згідно з давньою легендою ці забудови мають бути початком василіанського монастиря, який існував у Буську на передмістю Підзамче аж до свого знесення – при кінці минулого (18-го) століття.
На пам`ять про описаний випадок місто це було названо Буськом (або по-руськи « Буським гніздом»).
Як згадується в пам`ятці, князя Давида, називали буськом, який стоїть на одній нозі. Правдоподібно, що до цього також спричинився і давній малюнок, увінчуючий герб буського князівства : на голубому фоні бузьок, що понуро стоїть серед мочарів на одній нозі, повернутий до переду лівим боком. Досі цим гербом послуговується також і місто Буськ ».
 

Виставка літератури  в Буській ЦРБ

"Антоній Шнайдер -  перший дослідник  Буська "

Більше читайте тут:

Антоній Шнайдер - дослідник історії Буська                                             http://rdbbusk.blogspot.com/2015/06/blog-post_34.html

Місто Буськ - Венеція польська .      А. Шнайдер. Переклад Михайла Зозулі                   https://busk.io.ua/s80333/misto_busk_-_veneciya_polska_

Антоніо Шнейдер - перший науковий краєзнавець Буська                                                                              Біографічний нарис                                                 https://buskfamouse.io.ua/s75980/antonio_shneyder_-_pershiy_naukoviy_kraznavec_buska

Блог Тараса Дишканта                                                                                                      "Місто Буськ - Венеція польська".(частина 1.) !     http://dovgastorona.blogspot.com/2014/11/1-nb.html

"Місто Буськ - Венеція польська" (частина 2.) !                                          http://dovgastorona.blogspot.com/2014/11/2-nb.html

"Видатний дослідник Галичини "                  

Ігор Мельник                                                                                                             https://zbruc.eu/node/37609

Бузецький лицар української незалежності

 Вихований в патріотичному дусі, Євген Петрушевич завзято відстоював інтереси українського народу в Австрійському парламенті, а згодом, після розпаду Австро-Угорщини, у жовтні 1918 року очолив Українську Національну Раду – керівний орган незалежної держави на етнічних українських землях. З листопада 1918 року Євген Петрушевич очолив Західноукраїнську Народну Республіку.  3 січня 1919 р. він провів першу сесію УНР, на якій було ухвалено закон про Злуку з Українською Народною Республікою. Після урочистого проголошення та схвалення Акта злуки у Києві 22 січня увійшов до складу Директорії.

Якби не розбіжності у поглядах тодішніх українських лідерів, яким бракувало згуртованості, напевно Україна ще тоді змогла б вибороти таку омріяну незалежність. Що стосується Євгена Петрушевича, то, за свідченням його сучасників і соратників, він до останнього свого подиху відстоював і вірив в незалежну українську державу. Будучи змушеним залишити Україну, він продовжував керувати українським урядом в екзилі і намагався всіляко відстоювати право українців на власну державу на політичній арені Європи.

Сьогодні, віддаючи шану нашому славетному землякові, працівники Буської ЦРБ оформили книжкову виставку під назвою «Бузецький лицар української незалежності», на якій представлені матеріали про життя і діяльність Євгена Петрушевича.

Павлишин О. Євген Петрушевич (1863–1940): Ілюстрований біографічний нарис. – Л.: МанУскрипт-ЛьВІВ, 2013. – 400 с.
Читати книгу онлайн
http://shron1.chtyvo.org.ua/Pavlyshyn_Oleh/Yevhen_Petrushevych_1863-1940_Iliustrovanyi_biohrafichnyi_narys.pdf