Крути. Пам'ятай їх подвиг!

Щороку 29 січня Україна вшановує пам’ять Героїв Крут. Наприкінці січня 1918 року в нерівному бою на залізничній станції «Крути» від рук більшовицьких загарбників загинули триста студентів і гімназистів, які героїчно боронили УНР. Їх подвиг – це символ патріотизму й жертовності українського народу, який завжди боровся і продовжує боротися за цілісність і незалежність України.

З цієї нагоди в Буському  Народному домі відбулася історична година пам‘яті. Бібліотекарі Буської книгозбірні підготували тематичну виставку «Крути. Пам'ятай їх подвиг», присвячену цій трагічній сторінці нашої історії. 

УРОДЖЕНЦІ ЛЬВІВЩИНИ - ГЕРОЇ КРУТ

 29 січня 1918 року невеликий український військовий загін, що складався переважно з молодих вояків, прийняв біля станції Крути бій з набагато більшим військом червоногвардійців на чолі М. Муравйовим, яке наступало на Київ. Бій тривав п’ять годин. Українські вояки мужньо відбивали атаки противника, поки в них не почали закінчуватись набої. Скориставшись цим, червоні солдати нарешті зуміли оточити лівий фланг українського війська і почали оточувати правий. Командир українців Аверкій Гончаренко, побачивши, що його військо перебуває під загрозою повного оточення, віддав наказ відступати до станції. На жаль, цей наказ з запізненням дійшов до вояків лівого флангу. Майже не маючи набоїв, вони продовжували обороняти позиції, прикріпивши до гвинтівок багнети. Більшість з них були повністю оточені і загинули в нерівному бою. 36 юнаків були захоплені в полон, 29 з них пізніше були страчені. Такими були обставини бою під Крутами, чергова річниця якого буде відзначатися вже незабаром.

Бій під Крутами є одним із найвідоміших прикладів героїчної боротьби за українську державність, що надихав не одне покоління українських патріотів. Сьогодні ця історична подія стала актуальною темою для досліджень. Була опублікована велика кількість матеріалів, які дають можливість дослідникам не тільки відновити всі обставини бою, а й дізнатись більше про його учасників.

Жителі Львівщини можуть пишатися тим, що серед молодих героїв були і вихідці з їх регіону. Унаслідок різних життєвих обставин вони опинились у Києві і в час небезпеки зі зброєю в руках обороняли українську столицю.

В 1914 р., в ході Першої світової війни, Галичина кілька разів була окупована російською армією. Встановлена росіянами окупаційна влада одразу почала проводити русифікацію та масштабні репресії проти українських патріотів. Багато молодих галичан були депортовані на схід. Вони не мали змоги повернутись додому і були розкидані по різних місцевостях. Зрештою, майже всі вони зібрались у Києві і вирішили там продовжити навчання, вступивши до 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, або до київських університетів.

Коли над новоствореною Українською державою нависла більшовицька загроза, саме галичани стали ініціаторами створення добровільного військового формування – Студентського куреня січових стрільців. Туди вступили учні старших класів 2-ї української гімназії та студенти київських вищих навчальних закладів. Перша сотня куреня 28 січня 1918 р. поїхала на станцію Крути, друга сотня залишилась в Києві і згодом взяла участь у вуличних боях за столицю.

Одним з учасників бою під Крутами в складі Студентського куреня, був Володимир Бліхарський. Він народився в Жовкві. Перебравшись до Києва, Бліхарський став учнем 8-го класу 2-ї української гімназії. Він був одним з тих, кому пощастило повернутися з бою живим. Вцілів в бою під Крутами і Юліан Гіба, що був родом із Стрия. Він також був учнем 8-го класу. На жаль, доля цього крутянця виявилась сумною. Він загинув вже в 1919 р. в бою з більшовиками в складі українського кінного полку. В селі Кожичі на Яворівщині народився учасник бою під Крутами, учень 8-го класу гімназії Роман Король. Він також залишився живим, але його подальша доля невідома.

На жаль, не усі вихідці з Львівщини повернулись з поля бою. Загинув в бою уродженець села Рудки на Самбірщині Онишкевич, який вчився у 6-му класі гімназії. В селі Колтів на Золочівщині народилися вояк Студентського куреня Петро Шкода і його товариш Степан. В бою вони отримали поранення, але змогли дістатись до оселі місцевого жителя, де заховались в стодолі. Червоноармійці обнишпорили всі кутки, але не змогли знайти хлопців. Після цього товариші повернулись до рідного села.

Справді героїчний вчинок здійснив учень 7-го класу Григорій Піпський, який був родом з села Нижанковичі на Старосамбірщині. Він був одним з тих, хто потрапив в полон, і перед стратою почав співати український гімн, який всі підхопили.

Варто також згадати про учасників бою під Крутами, що були родом з Лемківщини. Сьогодні Лемківщину відділяє кордон з Польщею, але раніше цей регіон вважався частиною Галичини. Героями Крут стали четверо лемків. Це Іван і Костянтин Карвани та Володимир і Іван Сорокевичі. Брати Карвани були родом з лемківського села Курилівка. Вони були учнями 8-го класу гімназії. Обоє залишились живими. Брати Сорокевичі походили з села Боднарка. Володимиру, учню 6-го класу, було 17 років і він в бою вцілів. Його брат Іван наймолодший з відомих учасників бою під Крутами. Йому було тільки 14 і він був учнем 7-го класу (при вступі клас визначався не за віком, а за рівнем знань). Іван потрапив у полон і був страчений.

Окрім Студентського куреня січових стрільців, до українського війська входили учні 1-ї Київської військової школи, вільні козаки (міліційні загони добровольців) та гайдамаки Куреня смерті (добровольчий загін на Чернігівщині). На підмогу їм поспішав Гайдамацький кіш Слобідської України та сотня січових стрільців, але вони запізнились через погодні умови і саботаж залізничників, які під впливом пацифістської агітації більшовиків оголосили нейтралітет. Проте невелика частина січових стрільців приєдналась до тих вояків, що виїхали під Крути раніше. Вони приєднались до Студентського куреня і прийняли участь в битві.

Галицько-Буковинський курінь січових стрільців був організований в Києві в листопаді 1917 р. з українців – колишніх вояків австрійської армії, що були захоплені в полон і відправлені на схід. В переважній більшості це були галичани. На відміну від вояків Студентського куреня, вони вже мали певний військовий досвід, тому билися не шкодуючи себе, подаючи приклад молодшим, і майже всі полягли.

Серед полеглих були січові стрільці з Львівщини – Євген Мельник, Василь Семець та Іван Кушнір. Євген Мельник походив з села Воля Якубова на Дрогобиччині і був двоюрідним братом провідника ОУН Андрія Мельника. Василь Семець народився в селі Шум’яч на Турківщині. З самої юності він цікавився політикою, був провідником драгомановського гуртка в Самборі, проводив просвітницьку роботу в селах Львівщини. В 1914 р. навіть поїхав до Києва, щоб взяти участь в організації шевченківської масової студентської демонстрації. Став членом київської організації Української Партії Соціалістів-Революціонерів, створював партійні організації на Київщині та Поділлі. Іван Кушнір, уродженець села Купновичі на Самбірщині, член Пласту. Йому було тільки 17 років. Його двоюрідному брату Михайлу Кушніру пощастило повернутись живим. Пізніше він написав спогади про своїх товаришів.

Відомі й інші галичани – учасники бою під Крутами. З них загинули в бою Андріїв, Микола Корпан, Микола Лизогуб, Мисан, Степан Юричко, Іван Антоняк, Яцків. Залишились живими Степан Магаляс, Михайло Курило, М. Гринник, Іван Заїка, Семен Лисогір, Федір Винник. Деякі з них народились на Івано-Франківщині та Тернопільщині, точне місце народження інших невідоме.

Отже, тоді, 29 січня 1918 року біля станції Крути пліч-о-пліч за свою державу бились і уродженці Наддніпрянщини, і Галичини. Завдяки тому, що вони завдали ворогу відчутних втрат, вступ червоногвардійців у Київ затримався. Це дало час українському уряду 9 лютого завершити переговори і підписати Брестський договір з країнами Антанти. На допомогу Українській Народній Республіці прийшли німецькі війська, які допомогли очистити державу від більшовиків. 22 січня 1919 р. Акт Злуки проголосив приєднання до неї Західної України. Зрештою, ця боротьба була програна українцями, але саме в ході тих визвольних змагань український народ став нацією. Символом цього стала стійкість і героїзм юних українців під Крутами.

http://volyanarodu.blogspot.com/search?updated-min=2012-01-01T00:00:00-08:00&updated-max=2012-02-15T11:47:00-08:00&max-results=50&start=46&by-date=false

Книги для ідеальної зими

 

Різдво в нашому  домі. – Львів, 2006. -416с.

«Різдво в нашому  домі» -  твір над яким працювали десятки людей. Книжка розрахована на масове читання, але вона може викликати певний інтерес і фахівців з різних галузей, особливо істориків, етнографів, літературознавців, мистецтвознавців. Мета її – причинитися до закладання якихось нових підвалин для розвитку української духовності.

Сосенко Ксенофонт
Різдво-Коляда і Щедрий Вечір: Культуролог. оповідь / К. Сосенко. – Київ: Український письменник, 1994. – 286 с.

Ця книга, написана видатним вченим-етнографом і церковним діячем Ксенофонтом Сосенком, видана накладом автора у Львові 1928 року під назвою «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора», а присвячена – «на честь усім, що потрудились для української етнографії і зберегли великі цінності української давньої культури».

Різдвяна пісня у прозі. Святочна повість з привидами. Лвів: «Червона калина», 2007.- 140 с.
В оповіданні «Різдвяна пісня у прозі» видатного англійського письменника Чарльза Діккенса (1812–1870) йдеться про холодного, жадібного й злого власника торгової спілки Скруджа і привида Марлі, колишнього компаньйона Скруджа, який з’явився у переддень Різдва, щоб врятувати душу свого друга від черствості й самотності. Скрудж зустрічається з Духом Минулого, Теперішнього й Майбутнього Різдва, повертає собі святковий настрій і бажання дарувати радість близьким й усім оточуючим.

Різдвяний сюрприз: оповідання, роман – Харків:Фоліо, 2019.-715с.

До цієї книжки увійшли два різдвяні оповідання Андрія Куркова — «Різдвяний сюрприз» та «Моя улюблена різниця» — і великий роман «Шенгенська історія». 

...21 грудня 2007 року опівночі Литва приєдналася до Шенгенського простору. У цю ніч три молоді пари, які подружилися на рокфестивалі, зібралися на хуторі Пієнагаліс, щоб відсвяткувати «Шенгенську ніч» і поділитися одне з одним планами на майбутнє. Інґрида та Клаудіюс говорили про свій переїзд до Лондона, Андрюс і Барбора збиралися до Парижа, а Рената і Вітас — до Італії. Вони не знали, чим їм доведеться там займатися, і навіть припустити цього не могли, проте довіряли Європі і були впевнені, що вона їх не підведе...

Італійські черевички. Хеннінг Манкелль. Роман - Харків: Фоліо. 2013 .314 с.                                                      Зима на початку XXI століття. Старший чоловік піднімається з ополонки й зауважує на кризі жінку з ходунцями. Хто вона? Як вона сюди потрапила? Так починається історія про Фредріка та Гаррієт. Колись давно вони були безтямно закохані. А тепер Фредрік живе на Невеликому острові на краю архіпелагу в оточенні тиші, пса, кота й мурашника у вітальні. Страшна таємниця, фатальна помилка перетворила його на відлюдкуватого самітника. У романі «Італійські черевики» Геннінґа Манкелля смерть і біль тісно переплітаються з радістю й любов’ю до життя.

Різдво у Львові. Оксана Зьобро, Юлія Тунік-Чорна.Видавництво Старого Лева: 2013. 84с.

Львів – у передчутті зимових свят – стає схожим на велику вертепну скриньку, на нижньому поверсі якої метушаться люди, прикрашають вітрини, розкладають у ярмаркових ятках усілякий барвистий крам, чепурять міську ялинку, ставлять велику різдвяну шопку. А на горішньому поверсі, десь понад львівськими дахами, на небі, ангели прибирають небесну оселю, збивають подушки і пухові перини – і з неба летить дрібний іскристий сніг. М’яко застеляє площу Ринок, замітає вулиці Руську і Вірменську, Староєврейську і Ставропігійську. Ця книжка стане вам подарунком – і красивим, і корисним. І щоразу, як ви розгортатимете її, поринатимете у солодкі спогади про наше місто і незабутнє Різдво у Львові.

                                                                       Львів. Смаколики. Різдво.

Д. Корній, А. Рогашко, Н. Нікалео, А. Хома, В. Гранецька та ін. «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» .Серія Львівська серія. 2016
По-справжньому святкова сімейна книга, «Львів. Смаколики. Різдво» українською мовою вийшла завдяки видавництву «Клуб сімейного дозвілля». Вона перенесе вас до припорошеного снігом Львова, де головним героям випадає на долю зустрічатися та закохуватися, зневірятися та віднаходити надію, сумувати та радіти. Вони блукатимуть вузькими вуличками Міста Лева, виходитимуть на Площу Ринок, милуватимуться ялинкою та сидітимуть разом із вами у затишній кав'ярні, переповідаючи свої історії.

Листи Різдвяного Діда. Джон Р. Р. Толкін : Перекладач Олена О’Лір. -Астролябія . 2017. -160с.

Щороку в грудні дітям Дж. Р. Р. Толкіна приходив конверт зі штемпелем Північного Полюса, а всередині — лист, написаний химерним тонким почерком і оздоблений чудовими кольоровими малюнками. Всі ці листи були від Різдвяного Діда і розповідали дивовижні історії про життя на Північному Полюсі: як північні олені зірвалися з прив’язі й порозкидали подарунки по всій околиці; як безталанний Білий Ведмідь видерся на крижаний полярний шпиль і гепнувся звідти на будиночок Різдвяного Діда, провалившись крізь дах; як той Ведмідь розбив Місяць на чотири шматки, і через це Місячанин упав із неба в Дідів садок; як велися війни з полчищами капосних гоблінів, котрі жили в печерах під будинком. Часом якусь приписку надряпував Білий Ведмідь, а часом Ілберет Ельф дописував щось своїм елегантним плавним почерком, додаючи цим історіям ще більше життя і гумору.

У країні сирних коників. Ярина Винницька. Видавництво Terra Incognita: 2017. 42с.

Історія починається у старовинному місті Львові. Там, на вулиці Пекарській, де завжди пахне свіжоспеченим хлібом і підгорілою карамеллю, жила собі дівчинка Варвара. Про настання зими вона дізнавалася за зміною запахів — з початком грудня Пекарська пахтіла медом, помаранчевими цукатами і рожою (так у Львові називають варення із трояндових пелюсток). А це означало, що знані львівські пекарі почали готуватися до Різдва і бралися випікати пампухи, струдлі, медові пряники, роляди, завиванці — з маком, сиром, горіхами — і просто калачі з ярої пшениці. Повітря настоювалося на святкових ароматах, і тому тут часто падав сніг зі смаком цвібака. Або медівника, перемащеного сливовим варенням. Із дахів звисали різнокольорові бурульки. Їх можна було відламувати і смоктати, як льодяники.

ПАМ'ЯТІ УЧИТЕЛЯ...

 

На 89 році життя відійшов у вічність Роман Бучко – вчитель, краєзнавець, письменник, член ГО Товариство «Бужани». Роман Бучко - знаний бущанин, який своєю вагомою працею на ниві літературознавства та краєзнавства вніс велику лепту у розвиток національної культури рідного краю. Роман Михайлович був активним багаторічним користувачем нашої бібліотеки, учасником та ініціатором багатьох цікавих проектів та заходів – презентацій, краєзнавчих форумів, зустрічей з творчими людьми, які організовувала наша книгозбірня. Свої думки стосовно важливих національно - політичних чи літературних подій  Роман Бучко часто викладав і на шпальтах районного часопису «Воля народу», і на блогах наших бібліотек в мережі Інтернет, твердо відстоюючи свою громадянську позицію.

Спочивайте з Богом, дорогий вчителю. Світла пам'ять про Романа Бучка завжди залишиться в наших серцях, а Ваша невтомна патріотична та просвітницька праця проросте зернами добра, любові та мудрості!

Бібліотекарі Бущини сумують та  висловлюють щирі співчуття родині покійного.    

«16 січня – День пам'яті кіборгів»

 16 січня – Всеукраїнський день пам’яті героїв-«кіборгів», які воювали за Донецький аеропорт.

Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 по 22 січеня 2015 року і закінчилися після повної руйнації старого та нового терміналів. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.
Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українськихзахисників, поранено понад 500. Лише з 18 по 21 січня 2015 року в результаті підриву одного з терміналів загинули 58 "кіборгів"
Згадаймо сьогодні всіх хто поклав життя за Донецький аеропорт ! Висловлюємо шану та повагу тим, хто вийшов звідти живим. Бущани пишаються своїми героями, серед оборонців аеропорту були і наші Кіборги-надбужанці: Олександр Мошонкін, Віталій Колодницький,Іван Міллер, Олег Присяжний…
Оборона Донецького аеропорту увійшла в історію, стала символом незламності та мужності українських героїв.                                                                                 Режисер Ахтем Сеїтаблаєв зняв повнометражний художній фільм "Кіборги" про бої в Донецькому аеропорті.

В 2016 році у Буській районній бібліотеці мешканець Буська, військовий офіцер та учасник АТО Ярослав Слівінський презентував книгу коміксів «Кіборги. Історія Трьох», видану громадською організацією «Вірні традиціям». 
    «Кіборги: Історія Трьох» – це графічна повість, що розповідає про героїчну оборону Донецького летовища українськими вояками, яких за незламність характеру, мужність та героїзм навіть вороги називали Кіборгами.  В основі коміксу – історія трьох побратимів із Львівської 80-ї окремої аеромобільної бригади, один з яких був важко поранений під час затяжних боїв за аеропорт. Оскільки евакуація була неможлива, двоє інших вирішили спробувати врятувати його, ризикуючи власними життями. Це вражаюча історія про те, як пораненого вояка у 30- градусний мороз виносили двоє товаришів, які не мали ні зброї, ні навіть бронежилетів.

 У презентації взяли участь Почесний громадянин Буського району, десантник із Львівської 80-ї аеромобільної бригади, Герой – Кіборг Олександр Мошонкін, який 197 днів провів у полоні бойовиків угрупування ДНР.

«Кіборги» у коміксах – реальні герої, які захищали Донецький аеропорт. Зокрема, за словами координатора ТО «Вірні традиціям», воїна АТО Ярослава Слівінського, у «кіборгів» з коміксу – обличчя реальних людей. У них – особлива манера спілкування, своєрідна мова.

У 2017 році по всій Україні пройшли презентації перших двох частин коміксу «Кіборги: 26.05.14», створеного українськими художниками та волонтерами. Графічна новела повністю побудована на реальних розповідях 30-ти бійців – захисників Донецького аеропорту.

СТЕПАН БАНДЕРА – СИМВОЛ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ

30 грудня в читальному залі Буської ЦРБ відбулася година патріотизму, присвячена видатному українцю, борцю за свободу та незалежність Степану Бандері

1 січня виповнюється 112 років від дня народження легендарної постаті в історії України – переконаного патріота і борця за Українську Соборну Самостійну Державу, одного з провідників Організації українських націоналістів – Степана Бандери. Усе його життя і діяльність, починаючи з гімназійних років, були присвячені боротьбі за право українського народу бути собою, бути єдиною, здоровою і освіченою нацією.  Для ОУН(б), якою вельми успішно керував Степан Бандера та в ідеї якої свято вірив, Україна була справді понад усе і за неї без вагань жертвували власним життям десятки тисяч українських патріотів.

Мабуть, далеко не останню роль у формуванні характеру Степана Бандери та відданості великій справі відіграла сім’я і родина, в якій зростав і виховувався майбутній громадський і політичний діяч. Адже його батько о. Андрій Бандера був активним і свідомим громадянином, відданим церкві і національній справі. З його ініціативи у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині була організована читальня «Просвіти», гурток «Рідна школа» й створено самодіяльний театр. Також він був  польовим капеланом Української галицької армії у 1919 -1921 рр.. За свою проукраїнську позицію  арештований і розстріляний  каральними органами НКВС в Києві у липні 1941 року. Двоє його доньок – Марту-Марію та Олександру радянські окупанти вивезли на вічне поселення у Красноярський край, де вони важко працювали в колгоспах. Ще одну доньку – Володимиру, матір шістьох дітей, разом з чоловіком-священиком також арештували радянські спецслужби і засудили до 10 років таборів строгого режиму в Мордовії, а дітей, найменшому з яких не виповнилося ще й року, помістили в дитячий притулок, а вже звідти їх забрали родичі. Володимира відбула покарання повністю, а її чоловік, Теодор Давидюк, помер в Мордовії через три роки. Двох братів Степана Бандери – Василя та Олександра , які були активними учасниками ОУН, німці закатували 21 липня 1942 року в концтаборі Освєнцім поблизу Кракова. Найменший брат – Богдан Бандера, за свідченнями  активістів ОУН та бійців УПА, був обласним референтом Служби безпеки ОУН на Івано-Франківщині під позивним «Митар» і, швидше за все, загинув разом з дружиною Дарією та ще кількома повстанцями 19 грудня 1949 року в бункері поблизу села Сваричів Рожнятинського району. Мати Степана Бандери померла у 1922 році, коли майбутньому провіднику ОУН було 13 років.

Дружина Степана Бандери  Ярослава також походила з освіченої і патріотичної сім’ї. ЇЇ батько, о. Василь Опарівський,  був греко-католицьким священиком, капеланом Української галицької армії, загинув 14 червня 1919 року поблизу Бережан в боях проти польських поневолювачів. Мати Юлія була вчителькою, загинула 26 липня 1944 року, ймовірно, від рук бійців польської  Армії Людової. А брата Ярослави Лева розстріляли німці у Жовкві в 1942 році.

У 1933 році Степан Бандера став крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Тоді ж він організував вбивство радянського консула у Львові Олексія Майлова через Голодомор в Україні 1932-1933 років та міністра закордонних справ Польщі Борислава Перацького  через полонізацію українців та каральні заходи проти населення Лемківщини, Волині та Полісся. Упродовж листопада 1935- січня 1936рр. тривав так званий Варшавський процес над Бандерою та 11 іншими активістами, нібито причетними до вбивства польського міністра. У підсумку Степанові Бандері та двом активістам ОУН було винесено смертельний вирок, двоє оунівців були засуджені до довічного ув’язнення, решту – мали відбувати покарання позбавленням волі від 7 до 15 років. Але згодом смертну кару замінили на довічне ув’язнення, а всім іншим зменшили строки перебування у місцях позбавлення волі.

Після вбивства засновника і провідника ОУН та УВО Євгена Коновальця 23 травня 1938 року в Нідерландах  у  1940 році в Римі відбувся Великий Збір українських націоналістів, де головою Проводу було обрано Андрія Мельника. Проте група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від Проводу ОУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з Проводу кількох його членів, що призвело до розколу. Згодом, у лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою, а через рік на загальних зборах ОУН головою Проводу одностайно вибрали Степана Бандеру, котрий розбудував організаційну мережу  на Західній Україні, створив похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами створив український легіон та організував визвольну боротьбу. Одночасно у Кракові був створений Український Національний Комітет  для консолідації українських політичних  сил у боротьбі за незалежність України.

Найбільшим досягненням Проводу ОУН та УВО, як стверджують історики, було урочисте проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові, який засвідчив, що лише український народ може вирішувати свою долю на своїх теренах. Також цей Акт мав ще одне важливе значення – він задекларував всьому світові, що українці є нацією, з якою треба вести переговори як з повноцінним партнером, а Україна є повноцінною державою, а не просто своєрідним майданчиком для ведення війни між Німеччиною та Росією.  

Такий український самостійницький рух явно заважав планам і радянської Росії, і нацистської Німеччини, через що Бандеру в липні 1941 року німецькі спецслужби арештували і три роки утримували в концтаборі «Заксенгаузен» в одиночній камері. Потім, після звільнення з концтабору у 1944 році, Степан Бандера продовжував працювати на користь української ідеї, постійно наражаючи на небезпеку себе та свою сім’ю (дружину Ярославу та трьох дітей: Наталю, Андрія та Лесю) та змінюючи місце проживання. Провідник ОУН  був вбитий 15 жовтня 1959 року в Мюнхені у під’їзді будинку на вулиці Крайтман. Вбив Бандеру радянський шпигун Богдан Сташинський, вистреливши в  нього зі спеціального пістолета струменем розчину ціанистого калію.

Для нас, українців, Степан Бандера був і залишиться національним героєм, який жив Україною і робив все для того, аби вона була вільною і соборною.

30 грудня у читальній залі Буської бібліотеки відбулася година патріотизму «Степан Бандера – символ нової епохи». Вона була присвячена 112 – ій річниці з дня народження Великого українця, світоча нації, Провідника ОУН – УПА Степана Бандери.