НЕЗАБУТНЯ ЗУСТРІЧ ІЗ МАЙСТРОМ СЛОВА

ВІДГУК ЧИТАЧА

Недавно у нашому місті гостював поважний в Україні політолог, доктор філософії, активний учасник боротьби за незалежність, автор низки збірок поезій, прози, публіцистики, наукових статей, кіносценаріїв, директор видавництва «Український пріоритет» Володимир Шовкошитний. На зустрічі в Народному домі з мешканцями Буська та навколишніх сіл він поділився розповіддю про свою працю в різних ділянках нашого суспільного життя.

На ній побував і я як давній читач Буської районної бібліотеки, котрий завжди радий долучитися до заходів, які організовують її працівники. То ж ділюся враженнями від побаченого і почутого.

 

Цікаво було послухати про книги, які письменник привіз із собою, а охочі могли придбати собі щось до смаку. Мені особисто автор подарував книгу «Боривітри»  та  запевнив, що вона цікава і сподобається. Прочитавши твір, я переконався, що це справді гостросюжетний історичний роман. Він є завершальною частиною трилогії «Кров свята», епопеї про путь і вибір українців у жахітті XX століття й сповнених надій перших роках століття XXI — чи не єдиного дослідження такого масштабу в українській літературі. 

Названа книга Володимира Шовкошитного правдива і патріотична. Тут документально, можливо, вперше за останні роки показано забуті сторінки української історії. Серед героїв книги провідники ОУН та УПА Роман Шухевич, Василь Кук, Микола Лебедь, голова СБОУЖ Микола Арсенич, командир УПА «Північ», «Кречет» і його побратими, а також вороги українців та їх посіпаки, які так і не усвідомили себе українцями – Микита Хрущов, Олексій Кириченко, Микола Підгорний, Петро Шелест, Леонід Брежнєв.

Змальовано чимало конкретних випадків, коли наші патріоти віддавали життя за незалежність України! В книзі показано, як православна церква Московського патріархату служила тодішній владі, як оплакувала смерть Сталіна: «И нашему возлюбленному и незабвенному Йосифу Виссарионовичу  мы молитвенно с глубокой горячей любовью возглашали вечную память». Вони вічну ганьбу собі і цій церкві «возглашают». Читач  осуджує це і запитує: хіба не було організованої Сталіним «безбожної п'ятирічки», хіба не руйнували сотні українських церков, не нищили десятки священиків? Боляче читати про те, що частина земель, які сьогодні в складі Російської федерації – насправді етнічні українські землі. Кубань – то наша земля, Українська Кубанська Республіка якихось ще півстоліття тому. Була ще й Українська губернія - це там, де тепер Ростовська область, Таганрог, а ще Берестейщина, Придністров'я, Білгородщина, Вороніжанщина, Кургистан.

Якими жорстокими діями нищили усе українське: «Спалили Руфалівку! Понад 60 людей згубили  - і старих і жінок, і дітей, хлопчака малого живцем у вогні спалили, а донечці спороли живіт».

Чимало обгрунтованих думок в книзі присвячено українсько-польським проблемам. Та суть така: складність минулого не потрібного вносити у майбутнє. Тільки добрі відносини допоможуть стати двом народам міцнішими і багатими.

Я отримав задоволення від прочитаної книги та щиро вдячний автору Володимиру Шовкошитному за це.

Роман Бучко 

РАДИМО, КОНСУЛЬТУЄМО

    Сьогодні спеціалістами Буської районної бібліотеки, зокрема, директором ЦБС Оксаною Стецик, завідувачками методично – бібліографічного відділу та відділу комплектування і обробки літератури Лесею Вовк та Олександрою Алієвою, а також бібліографом Христиною Стефанюк і редактором Галиною Горошко бібліотекарям філій було надано методичні консультації щодо організації, використання та актуалізації бібліотечних фондів. Йшлося про таке:
·        очищення фондів від пасивної частини, яка утворилась за рахунок видань, що втратили актуальність, надійшли до фондів випадково і були непрофільними для конкретної бібліотеки, фізично зношені і непридатні для використання;
·        поповнення фонду сучасною як різногалузевою літературою, так і художніми виданнями;
·        оновлення фонду (взамін фізично зношених та втрачених видань) кращими зразками минулих років, класиків української та світової  літератури, які не втрачають актуальності з часом;
·        розкриття фонду, що означає зручне розміщення і вільний доступ, організація виставок, полиць, інформаційних куточків.

     Консультації отримали працівники бібліотек смт.Олесько, Красне, сіл Кізлів, Ракобовти, Задвір'я, Полтва, Куткір, Гумнисько, Побужани, Мармузовичі,Заводське, Яблунівка, Кути та Новий Милятин. 

ЙОГО ДУША - СОБОР НАДІЙ ВИСОКИХ

" Життя тримається на  людяності, на  гідності, на  любові "

Олесь Гончар

3 квітня виповнилося 100 років з дня народження видатного українського письменника Олеся Терентійовича Гончара, неповторного  класика письменницької публіцистики 2-ї половини ХХ ст. 

Він є автором романів «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Прапороносці», «Людина і зброя», «Твоя зоря», численних повістей, оповідань та нарисів. У 1968 році у журналі «Вітчизна» вперше виходить роман  Гончара «Собор». Протягом майже 20 років роман замовчувався прорадянською літературною критикою, що трактувала «Собор» як творчу невдачу, порівнюючи його із іншими творами письменника. Проте багато читачів навіть у часі замовчування та різкої критики у листах до Олеся Гончара висловлювали свої захоплення романом та подяки автору. «Собор» можна вважати романом-попередженням перед загрозливим наростанням ряду тенденцій моральної деградації суспільства у середині шістдесятих років.

Олесь Гончар - відомий громадський діяч, обіймав відповідальні посади, мав нагороди: член ЦК Компартії України, кандидат у члени ЦК КПРС (з1976 р.), депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань, депутат Верховної Ради УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, лауреат Ленінської премії, Національної премії ім. Т.Г. Шевченка та багатьох державних премій, нагороджений орденами Слави ІІІ ст., Вітчизняної війни І ст., Леніна, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів тощо. З 1959 до 1971 рр. він очолював Спілку письменників, робив все для збереження і захисту української мови від зруйнування і знищення. Імена багатьох письменників, завдячуючи йому, було реабілітовано.

Незалежна Україна склала свій борг перед великим громадянином і патріотом рідної держави, присвоївши Олесю Терентійовичу в 2005 р. Указом Президента України звання Героя України (посмертно).

У художніх творах митця бринять всі найкращі, наймиліші барви і тони рідної України. Кажучи про національний сенс Гончаревої діяльності, найперше слід акцентувати на такому: починаючи від шістдесятих років, письменник став однією з опор українського національного відродження. З його стійкості черпають стійкість інші, з його віри зміцнюють віру власну. Досить сказати, що Гончаревим вступним словом починалися всі найзнаменніші національно-відроджувальні акції, що відбулися в останні роки на Україні: Установча конференція Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, з'їзд Народного Руху України, перше за багато літ свято Соборності України у січні 1990 року, Перший конгрес міжнародної асоціації україністів тощо. Усе те — потужні імпульси, що додають снаги кожному українцеві-патріотові, адже йдуть вони від високоавторитетної людини, котра поставила своє слово на сторожі нації.

Сьогодні  працівники районної бібліотеки та відділу культури Буської РДА відзначили 100– літній ювілей Олеся Гончара засіданням літературної світлиці «Його душа – собор надій високих», під час якої учасники дійства переглянули фільм про О.Гончара з циклу «Поборники незалежності»  та поринули у багатогранний творчий світ митця.