1 листопада 2018 року, у день 100-ї річниці проголошення ЗУНР, у селищі Красне Буського району відкрито пам’ятник авіації Української Галицької Армії. А уже цієї суботи, 27 червня, тут планується провести низку заходів, приурочених до 130 – ліття державника, січового стрільця, сина Великого Каменяра Петра Франка
Авіація УГА в Красному постала у грудні 1918 р. з авіаційного відділу, що його на авіаційній базі в Красному організував учасник національно – визвольних змагань 1914 – 1920 рр., військовий льотчик, сотник Петро Франко.
(пам'ятник воякам УГА в Красному)
Петро Іванович Франко народився
28 червня 1890 року у селі Нагуєвичі під
Дрогобичем. Любов до природи та до екстріму вилилася у Петра
Франка у серйозне захоплення спортом. Навчаючись у Львівській
політехніці, він захопився футболом, тенісом, грав у футбольній команді
«Україна», любив судити матчі, організовував спортивні товариства
«Луґ», був членом «Сокола-батька», а пізніше здав іспит на право викладати
руханку у гімназіях. Тоді ідеї фізичного вдосконалення були дуже популярними
серед молоді, передусім завдяки сподвижництву теоретика і практика української
національної фізичної культури, організатора сокільсько-січового руху Івана
Боберського, з яким Франко-молодший був знайомий особисто.
До
фізичного виховання додалося і патріотичне. Так, восени 1911 року у Львівській
академічній гімназії вчитель фізичного виховання Петро Франко разом з Іваном
Чмолою створює перші пластові гуртки, проводить спортивно-військові заняття. У 1913 році він став одним із ініціаторів першого
з’їзду «Пласту», видав книжечку «Пластові ігри та забави». З початком Першої
світової війни Петро Франко з багатьма друзями-пластунами записався до легіону
Українських Січових Стрільців, де, прослуживши рік четарем сотні Романа Сушка
(був і розвідником, і кулеметником), захопився літаками. У 1916 році його, як
дипломованого інженера, відрядили в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва,
де він отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у
авіаційній частині на Італійському фронті.
Ці навики дуже
стали в нагоді, коли проголошена у 1918 році Західно-Українська Народна
Республіка взялася за формування підрозділів військової авіації Української
Галицької армії. Петро Франко стає командантом «летунського відділу», сам бере
участь у бойових операціях і як розвідник, і як винищувач. Головним завданням
авіації УГА була повітряна розвідка, яка фактично стала єдиним джерелом
інформації про розташування та пересування польських військ, але і повітряні
бої, обстріли з повітря та бомбардування також траплялися. В один
із таких вильотів на початку 1919 року його літак збивають і Франко разом із
другим пілотом, Романом Кавутою, потрапляють у польський табір для
інтернованих Домб'є. Однак, довго там не затримується: вимінявши на фамільний
золотий перстень польську уніформу в одного зі своїх охоронців, Петро тікає з
табору і через Прагу, Відень, Будапешт та Станіславів повертається до
своїх.
Петра Франка вважають одним із фундаторів української військової авіації. Він
особисто контролював розбудову аеродромів, навчання молоді, кілька разів літав
у Проскурів, пропонуючи Директорії об’єднати сили і облаштувати під Проскуровом
спільну авіабазу. Ще дві авіабази на той час діяли в Красному та Стрию. Його
зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин і 300 вояків і
складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги.
Після Чортківської офензиви частина цього авіазагону була переправлена в
Кам’янець-Подільський і об’єдналася з авіазагоном УНР, частина була інтернована
Чехословаччиною.
Створений П. Франком авіполк збив 16 польських літаків.
Заслуги Петра Франка високо відзначила Директорія – Симон Петлюра
присвоїв воїну Франку звання полковника армії УНР.
З початком у червня 1941 року перед
приходом до Львова німців разом з багатьма іншими представниками інтелігенції Петро
Франко був вивезений радянською владою у східному напрямку і невдовзі загинув.
Щодо його загибелі існують різні версії. Одна каже, що його було вбито
енкаведистами 28 червня при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля
Тернополя. Згідно з іншою, потяг у якому його перевозили, потрапив під
бомбардування німецької авіації у Великому Глубочку, а Франко разом із ще одним
відомим представником львівської інтелігенції Кирилом Студинським вирішили
скористатися можливістю для втечі, однак були розстріляні конвоїром. За
найбільш вірогідною версією, у липні 1941 року Франка та Студинського було
заарештовано НКВД у Києві за прямою вказівкою Хрущова і розстріляно через
«складнощі евакуації». Місце поховання Петра Франка досі лишається
невідомим. Вписаний про пам'ять на гробівці
Франків-Галущаків на Личаківськомцу
цвинтарі у Львові, поле № 69.
За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті
Немає коментарів:
Дописати коментар