ЖИТТЯ, СПОВНЕНЕ ЖЕРТОВНОСТІ

7 ГРУДНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕДАГОГА, ГЕРМАНІСТА, БІБЛІОГРАФА, ДОЧКИ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ ІЛАРІОНА СВЄНЦІЦЬКОГО МАРІЇ СВЄНЦІЦЬКОЇ

Філолог-германіст, викладач Львівського Національного університету імені Івана Франка. її педагогічна діяльність у університеті охоплює декілька десятиріч: від 1947 р. до 1978 р. Належала до найкращих знавців німецької мови та літератури на кафедрі німецької філології, вільно володіла класичними європейськими мовами. Відзначалася всесторонньою ерудицією, педагогічним тактом та принциповістю, виховала плеяду учнів. Автор мовознавчих наукових праць, зокрема, про стилістику сучасної німецької мови (на прикладах творів Г. Манна), актуальних проблем у викладанні фонетики німецької мови, лексичних розробок для студентів-філологів, творчість класиків німецької літератури Й. Гете і Ф. Шіллера.

Народилася Марія Свєнціцька 7 грудня 1918 року у Львові. Марія Свєнціцька зростала в мистецькому та музейному оточенні, з юних літ захоплювалася музикою, багато років грала на скрипці в університетському оркестрі. Вона була сучасницею багатьох відомих діячів української культури першої половини ХХ ст. і написала цікаві спогади про І. Лозинського, О. Новаківського, М. Бордун, І. Старчука, М. Мороза. Значне місце у її згадках займали видатні особистості тогочасного українського духовенства: митрополит Андрей Шептицький, Й. Сліпий, І. Бучко, В. Жолдак, І. Чорняк, М. Будка, К. Шептицький.

Великий вплив на формування Марії Свєнціцької як непересічної особистості мала, безперечно, родинна атмосфера, а також середовище, в якому вона зростала і виховувалась. Про вирішальний вплив її сім'ї, зокрема батька - професора Іларіона Свєнціцького, та його педагогічні методи виховання донька розповіла у прекрасних спогадах у двох варіантах. Своєрідним стрижнем та опорою у сім'ї Свєнціцьких була саме Марія. Як не згадати ті важкі голодні воєнні роки, коли вона власноруч шила взуття, обмінювала його на продукти, рятуючи цим своїх рідних у час воєнного лихоліття. (До того ж ще треба було ці продукти довезти до Львова, адже німці часто використовували грабіжницькі методи: оточували на станціях людей, а перед тим, як поїзд мав рушати, забирали в них усе, що тільки могли).

Вона була постійним порадником своєї сестри Віри. Відразу після її смерті Марія Іларіонівна видала у "Нашому житті" зворушливі спогади про сестру, а невдовзі у журналі "Дзвін" з'являться ще одні її мемуари, а саме "Міркування з приводу 90-ліття моєї сестри Віри Свєнціцької". Своїм найважливішим обов'язком вважала після смерті сестри підготувати до друку її рукописні праці, зокрема про Я. Музику та ін.

Свого часу окремим виданням вийшла німецькомовна праця Віри Іларіонівни - науковця світового рівня, одного з подвижників національної культури - на тему сакрального мистецтва, перекладачем якої була Марія Свєнціцька. Великим її бажанням було перевидати фундаментальну працю сестри у повному обсязі про творчість І. Рутковича. Великою заслугою Марії Іларіонівни стало встановлення (на кошти з Шевченківської премії сестри) барельєфа батькові на стіні Національного музею, першим та довголітнім директором якого був доктор Свєнціцький.

Вона належала до того покоління, для якого були притаманні такі риси, як обов'язковість, почуття громадянської мужності та відповідальності. Слід згадати про активну участь Марії Свєнціцької у Червоному Хресті під час німецької окупації Львова у таборі військовополонених на Цитаделі, в якому, за її свідченнями, перебувала у неймовірно жахливих умовах більшість українців зі Східної України, а ще частина - із Західної. До речі, з її групи добровольців, де були п'ять осіб, вижили тільки двоє (серед яких і Марія Іларіонівна) - ті, що не захворіли на тиф... Не можна не згадати про ще один епізод з її життя у період Другої світової. Усі знають, що Національний музей у Львові - єдиний із усіх українських культурних закладів, який у час німецької окупації не пограбували завдяки самовідданій мужності та героїзму Іларіона та Віри Свєнціцьких. Та мало кому відомо, що чимала заслуга в цьому і Марії Свєнціцької, котра у той складний для музею час як перекладач (оскільки бездоганно володіла німецькою) теж долучилася до врятування національної збірки. При цьому усвідомлювала, на який ризик і небезпеку наражала себе, якби з'ясувалося, що в спеціальних скринях замість музейних творів, призначених для вивезення у Німеччину, було каміння...

На долю її покоління випало й чимало випробувань, зумовлених різними драматичними подіями воєнного та післявоєнного періодів. Слід згадати хоча б той факт, коли Марія Свєнціцька врятувала від арешту в час німецької окупації свою сестру Віру, оскільки під час обшуку серед речей Марії гестапо випадково знайшло, здавалось, неважливу річ, завдяки якій Віра уникнула арешту і його фатальних наслідків. Згодом, уже після війни, їй довелося пережити й неодноразові виклики в НКВД. Марія Іларіонівна виявила свою рішучість та вольовий характер і тоді, коли змушена була привозити до Києва передачі своїй сестрі Вірі, котру арештували 1948 року. Оскільки для цього були визначені дні та години, то не раз того ж дня змушена була повертатися літаком-"кукурудзником" до Львова на лекції в університет, і при цьому без жодних спізнень. Та навіть, будучи на викладацькій роботі, мала мужність надавати посилки в далекі сибірські табори своїм друзям та знайомим. І таких прикладів із життя Марії Свєнціцької було чимало... Але вона часто з притаманним їй оптимізмом та піднесеним духом повторювала: "У важкі хвилини завжди відчуваю покров Пресвятої Богородиці".

Її феноменальна пам'ять зберігала чимало подій, фактів та відомих імен, пов'язаних із різними періодами Львова. Вона радо ділилася своїми спогадами про той час, даючи вичерпну інформацію всім, хто цікавився історією Львова. Окремі інтерв'ю з нею передавали на радіо, друкувалися в пресі.

Марія Іларіонівна як людина відзначалася винятковою інтелігентністю, жертовністю та щирістю. Будучи товариською та доброзичливою, завжди підтримувала своїх друзів, колег, близьких. Уміла увійти в становище кожного, хто потребував її допомоги. Це була людина надзвичайної душі та з відкритим серцем.

Педагогічна діяльність Марії Свєнціцької у Львівському університеті імені Івана Франка охоплює декілька десятиріч. За цей період вона виховала цілу плеяду учнів. Чимало з них із вдячністю відвідувало свого колишнього наставника, пам'ятаючи, як у складних ситуаціях вони відчували її опіку, пораду та підтримку. Як педагог відзначалася надзвичайною ерудицією, високою професійністю, педагогічним тактом та принциповістю. Вона належала до найкращих знавців німецької мови та літератури. До того ж вільно володіла класичними й багатьма іншими європейськими мовами. Марія Іларіонівна була автором мовознавчих наукових праць та літературних розвідок, зокрема про творчість Ґьоте тощо.

Вагомою є її заслуга у збереженні та подальшому формуванні факультетської бібліотеки. Про цю бібліотечну роботу теж залишила спогади. Окрім цього, варто відзначити й багаторічну її участь в університетському оркестрі. (Свого часу навчалась у Музичному інституті). З великою приємністю згадувала С. Людкевича, В. Барвінського та інших відомих тодішніх викладачів інституту, а також свої спільні виступи на звітних концертах із відомою вже тоді скрипалькою, а згодом засновницею першого камерного оркестру у Львові Олександрою Деркач.

Усією душею вболівала за долю музею, якому все своє подвижницьке життя присвятили Іларіон та Віра Свєнціцькі. Переймалася його труднощами, зокрема щодо стану збереження унікальної колекції сакрального мистецтва, а також проблемою так і не поновлених фахівців-реставраторів. Варто зазначити, що Марія Свєнціцька популяризувала українську культуру, її національне надбання в контексті історії Національного музею у Львові. Свої статті друкувала в різних німецьких виданнях. Її остання праця на цю тему вийшла в одному з наукових видань у Німеччині 2003 року. Зрештою, свого часу вона вела екскурсії музеєм для гостей із Німеччини. 

В останнє десятиліття життя вважала своїм обов’язком впорядкувати архів своєї сестри Віри, вперше опублікувала матеріал про „сибірську творчість” відомої львівської художниці Я. Музики та її контакти з Вірою. Мистецьку колекцію ікон, малярства, графіки, прикладного мистецтва, яка належала родині, Марія Іларіонівна в останні тижні свого життя подарувала Національному музею у Львові.

За великих домашніх приятелів мала котів, опікувалася ними до останніх днів. А ще дуже любила квіти, біля будинку був, як вона казала, „справжній маленький Едем” – розкішні жоржини милували око до самих морозів.        Померла 10 лютого 2006 р., похована у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові.

Література:

Кривенко М. Марія Свєнціцька. Спогади / Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника/ НАН України. ЛНБ ім.. В. Стефаника. – Львів, 2006. – Випуск 14. – С. 454 – 489.
 Дяків С. Життя, сповнене жертовності/С.Дяків//Поступ. - 2006.- 
20 лют.


До ювілейних уродин Марії Свєнціцької в читальній залі Буської ЦРБ підготовлено персональну виставку "Життя, сповнене жертовності", напередодні її дня народження у стінах бібліотеки відбулося краєзнавче читання під однойменною назвою.