вівторок, 12 березня 2019 р.

ЙОМУ БУЛА НЕБАЙДУЖОЮ ДОЛЯ УКРАЇНИ

10 березня виповнилось 140 років від дня народження 

єпископа УГКЦ Йосифа Боцяна



(виставка до 140 - річчя Й.Боцяна в Буській районній бібліотеці)

Народився Йосиф Боцян 10 березня 1879 р. в родині буського коваля. Лише на три роки молодший віл Іларіона Свєнціцького, він не міг не знати його з дитинства, тим більше, що мешкали обидва на Довгій стороні. Характерно, що на цьому ж передмісті був батьківський дім і Євгена Петрушевича. Початкову школу закінчив у Буську. Вже з перших класів виявив себе як здібний учень, школу закінчив з відзнакою. Йосиф  Боцян продовжив навчання в Золочівській гімназії, після закінчення якої вступив до Львівської духовної семінарії. Батько не мав можливості забезпечити повне утримання його, тому жити доводилося впроголодь. Це підірвало здоров'я семінариста. Він захворів на туберкульоз легенів і, щоб підлікуватися, змушений був на один рік перервати навчання.
Потім студіював теологію у Львові і у Відні. Після закінчення навчання Йосиф Боцян, 21 серпня 1904 р. висвячується на священика і дістає парафію у Любені Великому. Вже тоді, маючи ступінь доктора богословія, молодий священик виділявся в колах духовенства високою освіченістю і проповідницьким талантом.
 Незабаром він дістає призначення на посаду ректора духовної семінарії і на цьому становищі перебуває до початку Першої світової війни. Коли після захоплення російськими військами в кінці серпня 1914 р. Львова був заарештований і вивезений з міста митрополит Андрей Шептицький, Йосиф Боцян добровільно подався услід за ним. В Києві вони зустрілися, і митрополит 10 вересня 1914 р., таємно висвятив його на єпископа та надав йому Луцьку єпархію, яку він в силу історичних обставин ніколи так і не посів. Йосифа Боцяна він високо цінив і покладав на нього великі надії. З Києва нововисвячений владика повернувся до Львова. Але там незабаром і його арештують та вивозять в Сибір. На засланні він пробув до падіння царату в лютому 1917 р. Дочекавшись визволення, повернувся в Галичину і продовжував працю в духовній семінарії. Для вихованців її саме він організував курс краєзнавства і церковної археології, який вів Іларіон Свєнціцький. Налагодженню такою співпраці сприяло їх давнє, ще з Буська знайомство. Незважаючи на слабке здоров'я, яке ще більше було підірване сибірським засланням, доктор Боцян веде активне громадське життя, співпрацює в таких періодичних виданнях, як "Нива", "Богослов", в яких друкує популярні матеріали з їсторії церкви, займається науковою роботою. В своїх проповідях, виступах під час проведення різних громадських заходів у перші роки польської окупації Західної України він вселяє слухачам віру в краще майбутнє.
В 1922 р. Й.Боцян здійснив поїздку до Австрії, де зустрічався з українськими емігрантами. Тоді ж він побував у Чехо-Словаччині, відвідав там залишки війська Українсько Галицької Армії, перед якими виступив з патріотичною промовою. За відданість українській справі польський окупаційний режим чинив усякі перешкоди його діяльності. Він не допустив єпископа до посідання Луцької катедри.
 В 1925 р. митрополит Андрей Шептицький іменував його Львівським єпископом-помічником, а згодом ще й архіпресвітером  Львівськоі капітули. Вже тяжко хворий, він продовжував підтримувати контакти з громадськими організаціями. Незадовго до смерті ця ніколи не байдужа до долі свого народу людина посвятила будинок читальні "Просвіти" на Личаківському передмісті у Львові і звернулася до просвітян із закликом наполегливо працювати, щоб прискорити час національно-державного воскресіння українського народу. Помер Йосиф Боцян 21 листопада 1926 р. в приміщенні львівської духовної семінарії. Наступного дня, після обіду, тіло його було перенесене до архікафедральної церкви св.Юра. 23 листопада відбувся похорон, в якому взяв участь митрополит Андрей Шептицький. Похований єпископ Йосиф Боцян на Янівському цвинтарі у Львові. Вже під завершення будівництва в Буську міської церкви св.Миколая в тридцятих роках за порадою Шептицького у її підвалі було споруджено крипту для перезахоронення тлінних останків єпископа Боцяна. Та війна, а потім і підбольшевицька дійсність перешкодили цьому перезахороненню.



Немає коментарів:

Дописати коментар