середу, 24 жовтня 2018 р.

СІЛЬСЬКІ БІБЛІОТЕКИ: ПОГЛЯД ЗБЛИЗЬКА

З метою надання методичної і практичної допомоги щодо організації та використання книжкового фонду, впровадження ефективних форм бібліотечної роботи, а також облаштування приміщення бібліотеки директор Буської РЦБС Оксана Стецик та завідувачка методично – бібліографічного відділу Буської ЦРБ Леся Вовк побували у бібліотеках – філіях сіл Ріпнів та Новий Милятин. У Ріпнівському Народному домі завершуються ремонтні роботи, бібліотекар Ірина Пелех працює над створенням бібліотечного інтер’єру. 




А от у Новому Милятині районні спеціалісти проконсультували з основних питань бібліотечної роботи  сільської філії  новоприйнятого працівника бібліотеки Зоряну Прокопович.



вівторок, 23 жовтня 2018 р.

ОТЕЦЬ ОМЕЛЯН ПЕТРУШЕВИЧ - ГАЛИЦЬКИЙ СВЯЩЕНИК І ПРОСВІТНИК


31 жовтня о 13.30 год. на міському кладовищі у Буську відбудеться освячення віднайденої та відновленої за кошти Буської міської ради могили отця Омеляна Петрушевича – галицького священика, просвітника, батька Президента ЗУНР Євгена Петрушевича.  До недавнього часу не було відомо, де знаходиться могила о.Омеляна Петрушевича. У 2014 році за сприяння мешканця Буська, краєзнавця Степана Давидовського на старому цвинтарі активісти розшукали родинний склеп родини Петрушевичів, у якому спочивають о.Омелян Петрушевич з дружиною Савиною та їх малолітня донька Леонтія. 
Усі охочі можуть долучитися до цієї знаменної події.






Отець Омелян Петрушевич
(1830 – 09.10.1901)

         Отець Омелян Петрушевич (Емільян) народився 1830 року. Відома в Галичині родина його батька, теж священика – о.Михайла, має литовське походження. Предок о.Омеляна – о.Микола Петрушевич поселився в Галичині в першій половині ХVІІІ ст. і був призначений парохом села Цитулі Яворівського повіту, про що й сьогодні свідчить кириличний напис над дверима старої дерев’яної церкви. У 1860 році о.Омелян Петрушевич був призначений парохом церкви св.Миколая в місті Буську і поселився з сімєю у парохіяльному домі на Довгій стороні. У 1863 році він стає деканом Буського деканату. З цього часу був обраний віце-маршалом Повітової Ради в Кам’янці-Струмиловій, а також очолив місцеву бузецьку Шкільну Раду, яка охоплювала 6 громад і 7 шкіл.
         З ініціативи отця на Довгій стороні була організована двокласна школа, яка впродовж двадцяти років, аж до смерті священика, слугувала в освітній царині українським дітям.
         Омелян Петрушевич користувався високим авторитетом та повагою серед парафіян, був активним учасником суспільно-політичного життя краю.
         Історія, археологія, література, нумізматика – це далеко не повний перелік його уподобань. Багатьох приваблювали книги з його домашньої бібліотеки. Тут були і „Кобзар” Т.Шевченка, і „Енеїда” І.Котляревського, і „Русалка Дністровая” М.Шашкевича. Рідкісними виданнями цієї книгозбірні користувалися о.Йосиф Боцян, активний діяч визвольних змагань, віце-президент австрійського парламенту, посол до галицького сейму Юліан Романчук (шурин о.Омеляна)  та інші.
         Великий інтерес отець Омелян проявляв до археологічних розшуків. У книзі відомого історика Миколи Голубця „Белз – Буськ – Звенигород” є розповідь про те, що у музеї НТШ у Львові зберігається кам’яний молоток, 5 крем’яних ножів, крем’яне долотце, глиняне начиння, численні уламки кам’яного знаряддя і все це зібране о.Омеляном Петрушевичем. Він досліджував передмістя Буська Воляни, де існувала фабрика заліза, і мав зразки руди, з якої виплавляли залізо. Цікавився також Ліпибоками, де була папірня, якою володів українець Чучман.
         Отець Петрушевич разом з дружиною Савиною (з роду Коцюбів) великого значення надавали вихованню дітей, їх у сімї було шестеро, в тому числі троє синів – Степан, Євген та Роман. Усі вони, без винятку, внесли вагомий вклад у визвольну боротьбу свого народу.
(о.Омелян Петрушевич з дружиною Савиною)

         Старший син Степан народився 1855 року. Священик, громадсько-політичний діяч. Сотрудник у с.Семигинів Стрийського повіту та м.Щирець Львівського повіту, адміністратор парафії с.Покрівці Жидачівського повіту, парох с.Полове та с.Холоїв Радехівського повіту, віце-декан Кам’янки-Струмилової. Діяч УНДП. Депутат Укради ЗУНР(1919), голова Повітової УНРади Радехова. Культосвітній інструктор при Повітовій Управі м.Староконстянтинів, згодом – капелан при Стаційній Команді. Помер у 1920 році від тифу у с.Слобідка при Бірзулі.
         Наймолодший син – Роман, 1872 року народження. Суддя, громадсько-політичний діяч. Після однорічної військової служби і закінчення старшинської школи у Відні служив харчовим інтендантом. Закінчивши навчання на правничому факультеті Львівського університету, працював суддею у Камянці-Струмиловій (1900-1914). У 1915 році потрапив в оточення в Перемишлі і був вивезений до табору полонених в Сибіру. Звідти повернувся у 1918 році. Діяч УНДП. Повітовий комісар ЗУНР у Камянці-Струмиловій (1918-1919). Долучився до побудови Народного Дому у Камянці-Струмиловій, в якому були приміщення для українських товариств, бурса для гімназії. Урядовець Земельного Гіпотечного Банку та адвокат у Камянці-Струмиловій (1920-ті роки). Начальник суду м.Вадовиці, радник Окружного суду. Арештований більшовиками у Камянці-Струмиловій (1940). Загинув у в’язниці м.Суми.
         Не полишав ні на хвилину визвольної боротьби і найбільше в ній відзначився середущий син Петрушевича – Євген.
         Кожен із синів о.Петрушевича свято сповідував у житті батьківські ідеали – жили, творили і страждали задля однієї ідеї – вільної України. Тому найбільшою заслугою о.О.Петрушевича є те, що поряд з глибокою релігійністю він зумів прищепити як своїм дітям, так і звичайним українцям, сильні національні почуття, збудити їх потяг до освіти і знань, допомогти люду усвідомити необхідність їх визвольної боротьби.
         Отець Омелян виховав трьох доньок –  Савину, Емілію і Марію. Усі вони вийшли заміж за випускників духовної семінарії, майбутніх священиків.
         Омелян Петрушевич помер 9 жовтня 1901 р. на 71 році життя. Після смерті о.Петрушевича родина передала частину його колекції, що складалася з археологічних знахідок, старовинних монет, ікон, до Наукового Товариства ім.Т.Шевченка та Українського Національного музею у Львові. Важливе значення для вивчення історії Бущини мають архів о.Омеляна та його спілкування і спогади про участь бузецьких поляків у повстанні 1863 року. Крім того, він вів вибіркову хроніку подій в Буську, робив цікаві записи на сторінках церковних книг. Цей безцінний матеріал несе важливу інформацію, над якою необхідно ще працювати.
         Чи не вперше генеалогію роду Петрушевичів складено в книзі львівського історика Олега Павлишина  "Євген Петрушевич". 
Цей ілюстрований біографічний нарис, що вийшов у світ в 2013 році, розповідає нам про  давній рід Петрушевичів, який дав Україні літераторів, священиків і правників.




Література:

            - Павлишин О. Євген Петрушевич (1863-1940) [Текст] Ілюстрований біографічний          нарис / Ін-т історичних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Львів: Манускрипт-Львів, 2013. – Омелян Петрушевич. – С.30-36.
* * *
            - Гораль  Г. Отець Омелян Петрушевич – просвітитель Буської землі  [Текст ]: до   180 – річчя від дня народження Омеляна Петрушевича /Галина Гораль // Воля     народу. – 2011. – квіт.
            - Із життя Петрушевичів  в м. Буську [Текст] : славні імена // Воля народу. – 1997. –          9 квіт. – С. 2.
            - Ціхоцька Л. Життя його пов’язане із Буськом [Текст] : Омелян Петрушевич /       Людмила Ціхоцька // Воля народу . – 1997. – 2 жовт. С. 2.
            - Віднайдено могилу О.Петрушевича [Текст] // Воля народу. – 2014. – 24 липн. –   С.3.
           

понеділок, 22 жовтня 2018 р.

ЛЕОНІД ЗАКОРДОНЕЦЬ: БІБЛІОТЕЦІ З ДОБРОМ!

Дарувати бібліотеці книги вже стало для нього звичним. Чи, може, навіть потребою. Ось і цього разу – приємний чоловічий голос у трубці повідомив мені, що хоче подарувати нам свою нову книгу. Так і є, Леонід Закордонець! Наш колишній читач, а нині письменник та меценат, який ніколи на забуває Буську районну бібліотеку. «Ну, ви ж не розрахувалися з Буської бібліотеки?» – запитав чемно. На мою пропозицію відвідати Буськ - місто своє юності та презентувати свої твори у нашій книгозбірні ввічливо послався на вік та відстань – все - таки не близько (проживає на Київщині)! Сьогодні отримала на пошті два примірники нової поетичної збірки Леоніда Закордонця «На відстані руки» з дарчим написом. До книги увійшли поезії, написані впродовж останніх двох років, а також давніші, що полюбилися читачам, ставши хрестоматійними.



Дякуємо Вам безмежно, шановний наш авторе та благодійнику! Книга, як Ви знаєте, найкращий подарунок – вона багато чого може навчити, особливо того, хто цього хоче. А ще вона ніколи не виходить з моди. Сподіваємось таки на зустріч з Вами!


Леся Вовк, зав. методичного відділу Буської ЦРБ

четвер, 18 жовтня 2018 р.

ЯК ЖИВЕШ, СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКО?


Над чим сьогодні працюють сільські бібліотеки – філії, як готуються до роботи в зимовий період – ці та інші питання намагалися зясувати директор Буської РЦБС Оксана Стецик та завідувачка методично – бібліографічного відділу Буської ЦРБ Леся Вовк. Цими днями вони побували у бібліотеках сіл Утішків, Полтва, Задвір’я, смт.Красне. Оглядаючи підопічні бібліотеки, районні спеціалісти надали сільським бібліотекарям методичні поради щодо організації свята української книги, яке щорічно відзначаємо у другій половині жовтня.





Приємно зауважити, що в час наших відвідин Задвір’янської книгозбірні бібліотекар Марія Дума готувалась до проведенння з дітворою бібліогри «Подорож країною Дружба».





вівторок, 16 жовтня 2018 р.

Віртуальна виставка

Пов’язане зображення
Алексієвич С. Час SECOND-HAND ( кінець червоної людини)[Текст]/ С. Алексієвич; Пер. з рос. Л. Лисенко. Вид.2-е. - Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. - 464 с. Ця книга стала останньою в циклі з п'яти праць Світлани Алексієвич під загальною назвою "Червона людина. Голоси утопії". "Комунізм мав божевільний план, розповідає авторка у передмові до книги, - переробити "стару" людину, "ветхого Адама". І це здійснилося... може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінізму створили окремий людський тип - " homo soveticus". Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його "совком". Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона - це я. Це мої знайомі, друзі, батьки".
Монологи, що потрапили до книги авторка записувала протягом останнього десятиріччя, мандруючи всім колишнім Радянським Союзом.
"Час секонд-хенд" - це мій діагноз нам, що ми зробили за 20 років, нашому злочинному романтизмові та, як я зараз вважаю, нашій мовчанці, нашій теперішній німоті й мовчанню еліти. Ми поступилися владою бандитам. Я навіть не знаю, як назвати. Це вже навіть не політики, а такий орден тих, хто має доступ до російського пирога. Ось вони його розділили, і це такий своєрідний орден".
Винничук Ю. Аптекар [Текст]: роман/ Ю. Винничук; худож.-оформлювач Л. Вировець. - К: ДОВЖЕНКО, 2017. - 318с.                   Події нового роману Юрія Винничука "Аптекар" відбуваються у 1646- 1648 роках спочатку у Венеціанській республіці, а далі - у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну.

Проза Ю. Винничука - це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.
Автор знову дивує тим, що новий роман, який поєднує у собі метафоричність і гострий сюжет, не схожий на жоден попередній. Хоча окремі натяки й алюзії єднають його з " Тангом смерті".

Винничук Ю. Лютеці [Текст]: роман/ Ю. Винничук; худож.-оформлювач О. Гугалова. - Харків: Фоліо, 2017. - 314с. Роман "Лютеція" - черговий постмодерний витвір Юрія Винничука з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. Автор зупиняється, як колись Данте, "на півдорозі", щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти навколишньої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину. І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки автора, але й львівського Дон Жуана 1840-их років Івана Вагилевича.
Таємничу Лютецію, дівчину зі снів, розшукують герої роману. На перепоні цих пошуків стоїть не менш таємнича організація, члени якої носять імена карт. А десь поза цим світом триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить Лютеція.

Винничук Ю. Діви ночі / Ю. Винничук; худож.-оформлювач В. Карасик. - К.:ДОВЖЕНКО БУКС, 2017. - 314с. Повість "Діви ночі" - один з найвідоміших бестселерів української літератури. Він був надрукований ще 1992 року, декілька разів перевидавався, але знову швидко зникав із полиць. ... Події книги розгортаються у 1978 році. Герой повертається з армії і з головою поринає у шалений вир життя - такого, якого він ще не знав. " Фарцовка", друзі-сутинер, проститутки, стара пані, що у своїй "школі" готує дівчат для певних послуг, - за всім цим світом герой спочатку лише споглядає. Але швидко стає у ньому "своїм"...



Жадан С. Інтернат [Текст]: роман /Сергій Жадан. - Чернівці: Меридіан Черновіц2017. - 336 с. ...Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі...
...Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього його щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім...




Келлі М.Х. Бузкові дівчата
[Текст]: Роман/ М. Келлі ; пер. з англ. В. Горбатька. - Київ: Нора-Друк, 2017. - 544 с.                                    Кароліна Феррідей працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Але її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію.
Польська дівчина Кася Кужмерик розуміє, що її безтурботна молодість закінчилася, коли, після окупації Польщі нацистами, починає виконувати доручення підпільного руху опору. у напруженій атмосфері одинн хибний крок може мати згубні наслідки.
Для амбітної молодої німецької лікарки Герти Оберхойзер оголошення про роботу у перевиховному жіночому таборі здається квитком у нові професійні сфери. Але вона опиняється в пастці нацистського концтабору і стає однією з лікарів-злочинців, що робили досліди над живими людьми.
Життя цих трьох жінок неймовірним чином перетинається. Їхні історії розгортаються на різних континентах: від Нью-Йорка до Парижа, Німеччини та Польщі. Кароліна і Кася прагнуть відновити справедливість для тих, кого історія забула.


Кузів О. Назови мене своєю [Текст]
/ О. Кузів - Львів: Апріорі, 2017. - 328 с.
 Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя. Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч.
У величезний бутель із грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити, сонце - і сік заграв, зашумів, заговорив, забулькав... День, тиждень, місяць, а там, гляди, і вино вистоялося, очистилося, посвітліло та стало міцне й ароматне.
Пригублюю - і згадую кожну ягідку зокрема, кожну чужу мелодію, кожне словечко, що вибродило, викристалізувалося у посудині моєї душі і вилилося благодатним хмільним напоєм на папір.
Ось де і вас пригощаю духмяним напоєм, спробуйте - смачно ж...

Хомич М.Є. Територія брехні [Текст]
/ М. Хомич. - Київ: Юніверс, 2016. - 256 с.
  Київська Русь, ХІ століття. Князь Володимир і Рогнеда, Ярослав Мудрий і його наречена - шведська принцеса Інгігерда. Наскільки правдиво відображені події минулого в літописах і скандинавських сагах? З упевненістю можна стверджувати лише те, що в минулому люди відчували, страждали і любили, як у наш час. Прочитавши стародавні графіті на стінах київського собору Святої Софії і розгадавши їхню таємницю, герої роману "Територія брехні" вирушають у подорож до Скандинавії - батьківщини нареченої Ярослава Мудрого Інгігерди.
Герої роману - наші сучасники. Випадкова зустріч змушує їх зануритися в тисячолітню таємницю.Бажання докопатися до правди минулого несподівано розкриває загадки їхнього особистого життя. минуле нікуди не зникло. Носіями яких генів є ми, нащадки Київської Русі?
Історичний детектив, написаний у кращих традиціях цього жанру, розкриває маловідомі сторінки давньої української історії.
Яремко І. 100 персон львівського спорту [Текст]
/І. Яремко.- Львів: Тріада Плюс, 2011.- 392с. 
До книги увійшли розповіді про представників львівського спорту - спортсменів, тренерів, керівників, журналістів, які своїми успіхами принесли спортивну славу нашому містові. Автор хотів залишити пам'ять не тільки про зірок світового спорту але й маловідомих нині персон, знаних попереднім поколінням львів'ян. книга щедро ілюстрована рідкісними світлинами, а також цікавими дружніми шаржами з колекції автора, багато з яких підписані героями малюнків.
Більша частина розповідей присвячена львівським олімпійцям, які здобули дотепер 46 нагород різного гатунку. 2012 року виповниться сто років від першого старту львівського спортсмена на Олімпійських іграх сучасності. Книга унікальна тим, що вперше в Україні в одному виданні зібрано таку кількість знаменитостей спорту, і може бути цікава не тільки історикам, вчителям чи тренерам, але й широкому загалу прихильників спорту.

четвер, 11 жовтня 2018 р.

УКРАЇНА НА ДАВНІХ КАРТАХ

Учора в Буську центральну районну бібліотеку з цікавою лекцією завітали історики, представники Благодійного фонду «Україна-Русь», який був створений ще у 2008 році групою депутатів Львівської обласної ради задля сприяння українізації усіх сфер суспільного життя та розвитку української історичної науки, надання допомоги постраждалим від етнічних чисток, репресій, депортацій. Їхнє турне районами Львівщини відбувається за підтримки департаменту культури, національностей та релігій ЛОДА. Ростислав Новоженець, відомий історик та громадсько – політичний діяч, президент Благодійного фонду «Україна-Русь», презентував працівникам відділу культури Буської РДА свій проект – мапи забутих сторінок історії України. «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього» - такими усім відомими словами Максима Рильського розпочав свою розповідь пан Ростислав.

 Опираючись на власні спостереження та спілкуючись з багатьма людьми, історик констатує факт, що українці дуже погано знають свою історію та мало читають. Автор розповідає: «З огляду на те, що нині з’явилось багато нової інформації, фонд, який я очолюю, взявся за видання карт України. Вважаємо, що графічні зображення легше запам’ятати. Ми видали 10 історичних карт України, історії українських земель. Карти, які ми створили, відображають різні періоди історії України, хронологію подій. Це, зокрема, карти давньої України-Русі (5 – 10 століть), початку визвольних змагань 1918 – 1920 рр.: карти соборної України 1919 року та складової цієї держави ЗУНР. Створено також карту Голодомору – геноциду українців, карту Жовтого клину, однієї з українських колоній на Поволжі, карти діяльності ОУН та УПА, карту репресій проти українців, карту пам’ятників Шевченкові в Україні та світі. Крім того, є туристична карта «Українські місця в Польщі». Отож маємо 10 карт, на основі яких можна ґрунтовно аналізувати події української історії».






По одному примірнику карт автори подарували Буській районній бібліотеці, за що їм велика вдячність. То ж усі охочі можуть оглянути  мапи, а кожен істинний українець повинен мати їх удома, - вважає видавець українських історичних карт.

вівторок, 9 жовтня 2018 р.

ОСІННІ БІБЛІОУЗОРИ - ВЖЕ У БІБЛІОТЕЦІ. ПОСПІШАЙТЕ!

Осінь – різнобарвна, строката, багряна, золотиста, сонячна, тепла, жовтогаряча, похмура, холодна, дощова, загадкова… Які тільки епітети на пасують цій мудрій, поетичній і філософській порі року, яка надихала й надихає митців на створення  літературно - мистецьких шедеврів. Згадаймо у Лесі Українки:
              Рветься осінь руками кривавими
До далекого сонечка любого;
Кров на шатах препишних шаріється,
Оксамит і парчу залива.
Або у Ліни Костенко:
                   Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь

                  І полум’я жоржин задмухує садам.                   


Восени, як ніколи, хочеться зануритись у теплий одяг та відпочити в обіймах з гарною настроєвою книгою. Пропонуємо вам оглянути нашу книжкову виставку - інсталяцію «Осінні бібліоузори», яка демонструється  в Буській районній бібліотеці, та обрати собі книгу. 


Впевнені – обов’язково знайдете щось до душі. Приємного вам занурення в осінні книжкові історії!


Щиро ваші, працівники Буської ЦРБ ім.І.Котляревського

пʼятницю, 5 жовтня 2018 р.

В Україні стартує XV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Цього року з жовтня по грудень найцікавіші документальні стрічки про права людини побачать мешканці 22-х областей України, серед яких Львівська область. Локаціями для показів і обговорень фільмів стануть місцеві кінотеатри, будинки культури, школи й вищі навчальні заклади, кіноклуби та креативні простори, книгарні, бібліотеки, а також установи пенітенціарної системи. Важливою складовою заходів є дискусії, під час яких глядачі й глядачки матимуть нагоду поспілкуватися з режисерами стрічок, запрошеними правозахисниками, діячами культури.
Головна тема цьогорічного фестивалю має назву “Рівні рівності” та присвячена суспільним викликам, пов’язаним з поняттям рівності. Це пропозиція подискутувати про поширені стереотипи та визначити, як сповідувати практики рівності в нашому повсякденні, зрештою - “виміряти” рівні рівності. Фестиваль пропонує відвідувачам подивитись на питання нерівності з різних позицій - не лише через кіно, а й через правопросвітницькі та правозахисні заходи, дискусії.
Мета Мандрівного фестивалю Docudays UA - сприяти популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні.
Місія Мандрівного фестивалю Docudays UA  - створення можливості для кожної людини в Україні дивитися найталановитіше та найактуальніше документальне кіно з усього світу. Таким способом сприяти розвитку критичного мислення, формуванню активної громадянської позиції та ставленню до людської гідності як до найвищої цінності. 

Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства США в Україні та програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні в партнерстві з EUNIC – Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу.
У заходах цьогорічного Мандрівного фестивалю Docudays UA візьме участь і Буська ЦРБ ім.І.Котляревського. Про це інформуватимемо в наступних публікаціях.





четвер, 4 жовтня 2018 р.

МИКОЛА СТРУТИНСЬКИЙ - АДВОКАТ І ПРОСВІТИТЕЛЬ

ДО 120 - РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Напередодні 150-річчя з часу заснування товариства „Просвіта” згадуємо тих, хто доклав особливих зусиль для створення та діяльності цієї просвітницької організації. Серед них і Микола Струтинський, якому 3 жовтня цього року виповнюється 120 років від дня народження.
(фото з архіву Михайла Зозулі)

Микола Струтинський народився в США в місті Реймонт-Па у сім’ї українського священика-емігранта. На початку 20-х років переїхав в Україну. Навчався у Львівському університеті на правничому факультеті. У 26 років здобув ступінь доктора правознавства. У 1924 році одружився з Ольгою Лиско - донькою ракобовтівського пароха. У цей час сім’я переїхала жити до Ракобовтів. Тут народились їхні діти – син Юрій і дочка Леся.
Струтинський працює адвокатом при повітовому суді в Буську, бере активну участь в громадсько-політичному житті краю. Згодом сім’я придбала будинок у місті Буську ( зараз приміщення дитячого садочка  по вулиці Петрушевича).
З 1934 року Микола Струтинський очолює бузецьку філію товариства «Просвіта». До складу останнього її керівництва, крім голови М. Струтинського, увійшла жителька с. Ракобовти і рідна сестра його дружини – Марія Лиско, яка була провідницею місцевого Союзу українок.
На початку 30-х років адвокат М. Струтинський став ініціатором заснування кооперативної гуртівні в Буську. За його сприяння та родини в Ракобовтах була створена молочарня, до якої належало п’ять сіл: Купче, Кізлів, Ріпнів, Деревляни і Ракобовти. Молочарня виробляла масло, сир та сметану. Ці товари на підводі відвозили у Львів.
Наприкінці 30-х років М. Струтинський був заарештований і ув’язнений в концтабір Береза Картузька, який знаходився у Брестської області. В’язнями концтабору були в основному діячі «Просвіт», «Лугів» і «Соколів». Разом із Миколою Струтинським у цій тюрмі були ув’язнені його родичі – етнограф і композитор 3еновій Лиско та головний бухгалтер «Центросоюзу» Костянтин Лиско.
Режим у тюрмі був суворим. За будь-яку провину поліціянти били палками. В камерах, крім дощок, нічого не було. Годували в’язнів два рази на день о 10 години ранку і о 4 годині вечора. На добу давали мисочку води, де плавала жменька крупи, і 50 грамів хліба. Поліція знущалася над в’язнями. Часто їх примушували виконувати різні безглузді команди аж до повного знесилення. Але, на щастя, це тривало недовго.
1 вересня 1939 року розпочалась Друга світова війна, і Польща, як держава, перестала існувати. 17 вересня 1939 року німці зайняли Березу Картузьку. В цей день поляки планували розстріляти в’язнів табору. Але налетіли німецькі літаки і скинули бомби на табір. Враз все змішалось. Охорона тюрми втекла і в’язні стали вільними.
Микола Струтинський повернувся в Ракобовти, де ще цілий тиждень переховувався у свого сусіда Михайла Боднарчука. Він був настільки виснажений, що цілий тиждень протягом дня випивав лише горнятко кип’яченого молока і з’їдав три кісточки рафінованого цукру.
Після встановлення більшовицького режиму на території Західної України щораз більшого розмаху набирали полювання за «буржуазними націоналістами», до числа яких міг потрапити кожен національно-свідомий українець. Жертвами переслідувань ставали в першу чергу активісти колишніх легальних громадських організацій.
Миколі Струтинському вдалося врятуватись від цих переслідувань. Він перебрався у німецьку окупаційну зону у Грубешів. Це була Холмщина —давня українська земля. У цьому містечку М. Струтинський очолював Український Допомоговий Комітет, який опікувався українським населенням, шкільною освітою і дрібною економічною діяльністю. Це була єдина українська організація, дозволена німецькою владою. Він і далі проводив адвокатську практику, захищаючи українців.
На початку 1943 року вимальовувалась перспектива краху фашистської коаліції. Активізувався рух Опору в окупованих країнах. Польське підпілля винищувало українців, вело нещадну боротьбу за землі для майбутньої польської держави, щоб цим завадити консолідації українського національного руху. 
19 березня 1943 року Миколу Струтинського було тяжко поранено із автомата через двері власного помешкання. Дружина і діти викликали польського лікаря, який „посприяв” його швидкій смерті.  Саме так стверджував його син Юрій, який кілька років тому приїжджав до Ракобовтів із США. У ці дні на Холмщині були вбиті й інші українські діячі. Домовину з тілом Миколи Струтинського перевозили із Грубешова до Буська у супроводі великої кількості люду. Заупокійна служба відбулася у церкві святого Миколая за участю численного духовенства. Похований на місцевому цвинтарі. На могилі було встановлено залізний хрест і вінок із зображенням листя і тернини. З часом могилу було знищено, а  зараз вона  віднайдена і впорядкована. Знаходиться неподалік поховань закатованих енкаведистами у червні 1941 року.
(Похорон Миколи Струтинського. Фото з архіву Михайла Зозулі)

Доля Миколи Струтинського була трагічною. Він прожив коротке життя, сповнене боротьби за національну ідею. Микола Струтинський заслуговує на довічну пам’ять і пошанування вдячних земляків.

                                                        М. Смолінська, бібліотекар с. Ракобовти



Сьогодні до ювілейних уродин відомого земляка бібліотекарі Буської центральної районної бібліотеки підготували експозицію з матеріалів про нього, які вдалося зібрати працівникам впродовж років.