Свідчення очевидців уродженців областей України ,
які пережили Голодомор 1932- 1933 років
і згодом замешкали в м. Буську та Буському районі.
Фрагменти спогадів з «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні».
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Львівська область / обл. редкол.: В. Я. Крайовський (голова), [та ін.] ; упоряд., наук. ред. і передм. В. М. Савчук ; вступ. ст. Я. Б. Папуги. – Львів : Вид. «Астролябія», 2008. – 688 с.
Андрєєва Алла Спиридонівна. Народилася 1940 року с. Шевченкове, Долинський район, Кіровоградська область. Мешканка м. Буськ, Лвівської області.
Справдилися зловісні сни, попередження Матінки Божої: настали чорні, без просвітку жахливі дні. Прийшли й до них радянські мародери, озброєні, немилосердні, як пси – опричники, забрали навіть вузлики з квасолею і сушиною, які заховала у припічку, а також два відра картоплі – горошин з неврожаю, порозбивали бутлі з вторішнім морсом з помідорів, не залишивши в хаті ні пилини, ні крихтини. Пережили мої рідні і неймовірно холодні зими 32го - 33го, заплативши здоров’ям, втративши майже всіх зі свого великого хліборобського роду на Полтавщині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині. А самі - з Божої ласки - вижили щоб незгас він. І пам’ять про нього жила з покоління в покоління, від серця до серця.
Борозенець Віктор Пилипович.
Народився 09.03.1923р в с. Дрозди, Білоцерківський район, Київська область. Житель м. Буська, Львівської області.
Борозенець Віктор Пилипович згадує...
- Страшний голод був у 1932- 1933 роках, пам’ятаю добре: мені тоді було вже десять років. Тай такі страхіття, мабуть, не так швидко стираються з пам’яті. Ночами по селах горіли будови. Десятками гинула худоба й коні. Розгнівані люди (переважно жінки) несли, тягнули додому своє уціліле добро: вози, борони, вели коней. На вулицях стояв гамір, чулися крики, плач, навіть стрілянина. Потім з району приїхали міліція, начальство і разом з місцевим активом знову почали забирати в людей все, що люди не встигали заховати… Голод валив людей. Я щодня бачив, як на цвинтарі копали великі ями, а підводи кілька разів на день привозили сюди по десять – дванадцять трупів. Спогад про це і нині викликає сльози.
Данилюк Іван Олексійович.
1924 року народження, Житомирська область, Романівський район, с. Садки. Мешканець с. Новий Милятин, Буського району, Львівської області.
Інтерв’юер Галина Павлюк.
Данилюк Іван Олексійович згадує...
- Забрали все. Приходили люди, документів не показували, поводилися як бандюги. Пам’ятаю, сховали трохи в мішечку гороху на горищі. Вони шукали всюди, знайшли горох і хотіли забрати, а мати схопила і розсипала по долівці. Один наганом вдарив матір під зуби, заставляв збирати. Вона відповіла, що ми свою норму здали, а діти вже не мають що їсти. Того гороху так ніхто не збирав, вони потупцювали його ногами і пішли. Ми, діти, визбирали його, а мати зварила…
Денисюк Гнна Володимирівна.
Народилася 14. 01 1929 року, в с. Росоловці, Старокостянтинівський район, Хмельницька область. Жителька с. Новий Милятин, Буського району, Львівської області.
Інтерв’юер
Людмила Ціхоцька.
Денисюк Гнна Володимирівна згадує…
- Я була зовсім малою, але дещо запам’ятала. Мама і бабуся розповідали ,
що врожай в 1932 році був добрий, але в людей все забрали. І кудись відвезли.
Мого діда за приховування продуктів збили, і забрали в тюрму, тоді забрали в
нас корову. Мама давала нам їсти листочки з вишні, а ще пам’ятаю, що мама
виміняла в місті свої золоті кульчики на гречку…
Закревський Цезарій Олександрович.
Народився 08.01.1925 року, с. Ожог. Чернівецький район, Вінницька область. Мешканець с. Топорів. Буського району, Львівської області.
Інтерв’юер Марія Горбач.
-Так, я памятаю голод… Урожай забирала влада. Було створено спеціальні бригади, які ходили і шукали шпицями, де хто що закопав. У 1932 році почали помирати. З нашої хати померло від голоду двоє осіб. Хто як міг – спасався. Діти ходили опухлі від голоду. Їли цвіт акації, « паслися» на траві. Ніхто нікому не допомагав, бо самі нічого не мали. Кожен хотів вижити сам. Їли все, що можна було їсти, та й не тільки це.
Михайлиш ( дівоче прізвище Несторенко) Ганна Марківна.
Народилася 10.04.1926 року смт. Вільшана, Вільшанський район, Черкаська область. Мешканка м. Буська, Львівської області .
Інтерв’юер Світлана Мащак.
- У 1933
мені було шість років. Я пам’ятаю дещо.
Особливо те, що не було що їсти . У сім’ї нас четверо дітей малих було.
Ми голодували. Цвіт акації їли, паслін, ягоди чорненькі, калачики… То те я
пам’ятаю… На полі не можна було нічого взяти,
бо там охоронці їздили. Ні колоска не можна було взяти. У нас у самому
центрі села жили євреї. Я не думаю, що вони голодували. Мама ходила до них і
вимінювала яйця на якусь крупу, щоб щось зварити їсти. Ми мали корову. Ми діти були худенькі, але вижили. А хто нічого не мав, то вмирав. Усі родичі
жили в нашому селі. Чула, що їли собак.
Петержак (дівоче прізвище – Аліманова) Емма Едуардівна.
Народилася 02.02. 1925 р., Житомирська обл. Жителька с. Заводське, Буського району.
Інтерв’юер Наталя Дубинська.
Петержак Емма Едуардівна згадує…
- Голод 1932 -1933 років пам’ятаю погано. Післявоєнний голод (1946- 1947) пам’ятаю краще. Мою сімю спідкала біда через, те що змушені були серед ночі вибиратись із рідної хати і нашвидкоруч зібравши деякі пожитки піішки йти у світ шукати нове житло. В нас не забирали, бо не було що. І тато був добрий майстер, коваль, механіком пішов у колгосп. Ми мали цінні речі. У мене були сережки. Мама виміняла все в жидів на продукти харчування.
Проник Антоніна Сименівна.
Народилася 04.02.1923 року с. Котівка, Радомишльський район, Житомирська область. Мешканка с. Соколя, Буського району.
Інтерв’юер Леся Кондюх.
У батька було дві корови і пара коней. Коні і одну корову він сам здав. У нас ніяких продуктів силою не забирали. Зерно забирали взимку у 1932 - 1933 році.
- Коли почали вмирати люди від голоду?
- Навесні 1933 року.
- Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава.
- Держава
опікувалася, створили окремий дитбудинок, де дітям – сиротам варили їсти ( там
було шестеро таких дітей).
Пилипенко Парасковія Іллінічна.
Народилася 14.11.1928 року в с. Дмитрівка, Золотонівського району, Черкаська області. Жителька с. Заводське, Буського району.
Інтерв’юер Людмила Бублик.
Пилипенко Парасковія Іллівна згадує…
- У 1932 – 1933
роках… Завдяки зусиллям радянської влади почався Голодомор. Мені йшов п’ятий рік і я вже
багато з того пам’ятаю. Помер мій
батько, а мати з п’ятьма дітьми залишилася вдовою. І в цієї вдови забрали все:
починаючи від худоби, сільськогосподарського реманенту, зерна… Пам’ятаю, як до
нас приходили якісь люди, які називалися представниками сільради. Мама плакала,
просила: «Я на завтра не маю що зварити,
лишіть те дітям, їх п’ятеро, ось вони всі стоять перед вами». Один із них
відповів: «Тебе ще судити треба за те,
що приховуєш від радянської влади продукти». Найтяжчий період який я пам’ятаю,
це 31 і початок зими 32 року родичів у селі ми не мали, бо мама походила з
іншого села, та й багато Пилипенків повмирало від голоду. Але сусіди з нашої
вулиці нам допомагали, бо мали спільну корову (на 3-5 господарок). Решта худоби
влада позабирала, деколи нам приносили сироватки та давали лушпайки з картоплі.
Рига ( дівоче прізвище Стасенко) Катерина Василівна.
Народилася
01.11.1925 року. С Полкова Микитівка, Богодухівський район , Харківська
область. Мешканка с. Соколівка, Буського райоу, Львівської області.
Інтерв’юер Ірина Литвин.
- У 1932 році я була хоч мала, але мені добре запам’яталося, як у нашому селі люди, а більше діти, пухли і вмирали від голоду. Але я тоді не знала, що то з ними таке, а мої старші сестри ніколи нічого не казали. Вони приходили несподівано, ніхто не знав. І сховати нічого не можна було. Але наша мама завжди любила збирати різне насіння. В нас забрали все зерно : і пшеницю, і овес, а також всю живність. Хотіли забрати корову, але ми дуже просили і нам її залишили. І саме завдяки корові ми й вижили.
Сайко (дівоче прізвище – Мороз) Анастасія Лаврентіївна.
Народилася 21.11. 1924 року., м. Глухів, Чернігівська облась. Мешканка с. Циків, Буського району, Львівської області.
Інтерв’юер Галина Павлюк.
- Голод - то страшне слово, йшли до колгоспу, бо їх заставляли. До кінця ховалися. Батько відмовився. Колгоспникам харчів не давали. По колгоспних жнивах ми йшли в поле і збирали колоски в тробинки, які пошила мама зерно відділяли від колоска і сипали в торбинку. Мама варила суп, про кашу чи щось інше мови не було. Тепер люди забезпечені і ще чогось їм бракує, а тоді – хлібина із пшона, суп – лемішка – і всі сусідські діти приходили їли. Жили, як одна родина.
Швагуляк Олександра Федорівна.
Народилася 29 .01.1926 року в с.Ківшовата, Таращанського району Київської області. Жителька м. Буска, Лвівської області.
Інтервюєр Людмила Ціхоцька.
Швагуляк Олександра Федорівна згадує…
- У 1932 році. Я пам’ятаю як на жорнах мололи залишки минулорічного врожаю, а з змерзлих картопель, яку видряпували на колгоспному полі, пекли млинці. До картоплі додавали гречану полову. Смажили ті такзвані млинці на сковороді без олії. Дуже смерділо. Але їсти хотілося. Людей багато вимерло. Сім’ями, вулицями… Попідштахетами лежали і сиділи скручені мерці. По селу їздила гарба, яка нагадувала глибоке корито. В неї скидали людей і хоронили на кладовищі по 10-15 чоловік в одну яму...
Інформацію підготували: Цюпка Л.В. та Лех А.Л -
бібліотекарі Буської міської бібліотеки.
