середу, 28 грудня 2022 р.

 ДРУЗІ!




Добігає кінця 2022 рік. Рік, до якого можна добрати багато епітетів та означень, іноді зовсім протилежних. Це рік страху і жахів, які ми всі переживали і переживаємо від дій північного сусіда. Рік суму за рідними, з якими нас розлучила війна. Але це й рік, коли ми навчилися радіти не лише від зустрічі з ними, а й від коротких телефонних розмов, від кількох слів повідомлення і навіть просто від зеленої крапки месенджера онлайн. Це рік болю від втрат близьких, яких у нас відібрала війна. Але це й рік шани та вдячності всім, хто боронить свою землю, свою сім’ю, свою країну. Це рік ненависті й люті до ворога. Але це й рік неймовірної любові й ніжності. Цей рік однозначно є роком випробувань, які проявили істину, розділили наш світ на друзів та ворогів, на своїх та чужих, на тих, хто стоїть за добро, та тих, хто сіє зло.

Це рік, коли цінності, які раніше для багатьох були лише красивими словами, дали нам сили вистояти. Коли те, що раніше сприймалося як пафос, стало нашим буденним життям.

Ми не знали, що є настільки сильними, безстрашними, витривалими. Нас не залякати ракетами й шахедами, ми лише міцніше стискаємо зуби й ще завзятіше беремося до свої щоденної роботи. А ще плетемо сітки, ліпимо вареники, шиємо прапори й донатимо на ЗСУ, черговий пікап або байрактар, збираємо книжки для бібліотек, перераховуємо гроші, щоб залатати їхні розбиті вікна та дахи і щодня наближаємо нашу Перемогу. Нас не зламати блекаутами, ми заряджаємося енергією і зігріваємося теплом одне одного.

Те, як росія прицільно стріляє по школах, університетах, музеях, архівах, бібліотеках, чітко демонструє їхню ціль: вони намагаються знищити нашу історію, культуру, освіту, нашу пам’ять і наше майбутнє, нашу ідентичність. Ми маємо сотні зруйнованих і пошкоджених бібліотек. На окупованих територіях окупанти знищують українські книжки та навіть переклади українською іноземних авторів. Вони грабують бібліотеки: вивозять техніку та меблі, і що найгірше ‒ рідкісні та цінні документи, які є культурним надбанням не лише України, а усього світу. Але те, як росія боїться наших книжок, лише підтверджує, що сучасні бібліотеки і бібліотекарі є надзвичайно важливими для нашої Перемоги.

Тож нам необхідно все це відбудувати і відновити. Що ми обов’язково й зробимо. І наші бібліотеки будуть сучасними, світлими і теплими, з новими книжками й технічними новинками, і, звісно, повні людей. Адже бібліотека – це не стіни. Бібліотека – це спільнота.

А ще ця війна показала, що бібліотечна спільнота не має кордонів ‒ нас звідусіль підтримують іноземні колеги. І ми вдячні світу за підтримку України, українських бібліотекарів та бібліотек.

Чи змінилась роль бібліотек під час війни? Ні, не змінилась. Вона більше проявилась, стала очевиднішою, рельєфною, явною. Бібліотеки включені або можуть бути включені у кожну сферу життя людей та суспільства і працюють на розвиток їхніх спроможностей. Під час війни це підтверджується не одним, не двома і не трьома випадками. Зараз українські бібліотекарі разом з усім українським народом виборюють нашу незалежність і протистоять російській агресії.

Коли ми обирали девіз Української бібліотечної асоціації 2022 року «Бібліотека ‒ спільнодія для твоєї мрії», ми мали на увазі, що в бібліотеці кожен може знайти однодумців, а бібліотекарі підтримають та допоможуть втілити твою мрію в життя. Наразі ми всі маємо одну спільну мрію – Перемога! І всі разом, і кожен та кожна на своєму місці робимо все можливе, щоб її наблизити. Ми щодня йдемо у бібліотеки і робимо свою роботу. Бібліотекарі незламні! І ми не маємо жодних сумнівів у тому, що ми переможемо!

Ми дякуємо Збройним Силам України за те, що завершуємо цей рік в Україні і з Україною! Ми безмежно вдячні всім, хто відстоює нашу незалежність і свободу на фронті і в тилу. Ми хочемо, щоб ви знали, що українські бібліотекарі також є вашим надійним тилом, що українські бібліотекарі – на передньому краї інформаційного фронту. Ми безмежно вдячні та схиляємося перед усіма, хто віддав за Україну своє життя та своє здоров’я. Вічна пам’ять полеглим.

Напередодні Нового 2023 року загадуємо спільне бажання – нашої якнайшвидшої Перемоги! І я впевнена ‒ це бажання обов’язково збудеться!

Слава Україні!

 

Щиро

Оксана Бруй

Президентка ВГО Українська бібліотечна асоціація

Директорка Науково-технічної бібліотеки КПІ ім. Ігоря Сікорського

 

 



четвер, 8 грудня 2022 р.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА – ВЕЛИКИЙ МИСЛИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ


Ці слова, адресовані Григорію Сковороді після смерті мислителя його близьким другом і учнем Михайлом Ковалинським, стали епіграфом до літературного портрета «Григорій Сковорода – великий мислитель українського народу», приуроченого 300-річчю від дня народження геніального українського філософа і просвітника.                      

Дійство підготували працівники Буської міської бібліотеки ім. І.Котляревського. 



Гостями заходу були старшокласники Буської  гімназії імені Євгена Петрушевича разом з педагогом-організатором Мащак Світланою Вахтангівною та бібліотекарем Квасницею Галиною Михайлівною. Директор КЗ «Буська публічна бібліотека» Іванна Якимишин розповіла присутнім про найцікавіші факти з життя Г.Сковороди, його новаторство у педагогіці, просвітницьку роботу та філософську систему цінностей, що є актуальними до сьогодні.  

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в родині Сави і Палагеї в селищі Чорнухи на Полтавщині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина, тож дохід родина мала непоганий. У своєму середовищі батьки Сковороди славились чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, добросусідством. Саме через те, що Сковорода народився у вільній козацькій родині, дух свободи він відчував змалечку і цієї особистої найвищої свободи не проміняв ні на високі посади й чини, ні на подружнє життя. Це один з постулатів філософського вчення Сковороди.

За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору,  але він був добре відомий в Україні і  світі. Загалом написав 17 філософських творів, 7 перекладів. Найвідоміші його твори – «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».

Також ведуча заходу зробила коротку презентацію книги «Григорій Сковорода. Життя наше – це подорож» - унікального видання, в якому вперше зібрані разом художні твори мислителя у повному обсязі, відомі вислови філософа і його біографія, написана кращим учнем і другом М.Ковалинським.  Цікавим доповненням розповіді про Сковороду стали мультимедійна презентація і відеоролик.

Для кожного освіченого українця Григорій Сковорода – це не просто один з діячів культури, це - своєрідна легенда чи радше міт, котрий здобув собі славу авторитетного мудреця ще за життя. Він був мандрівником за способом життя і неперевершеним філософом-мислителем своєї доби за складом розуму, котрий ясно і чітко окреслив відповіді на основні життєві запитання, які рано чи пізно кожна людина ставить перед собою: для чого ми приходимо у цей світ, у чому секрет людського щастя і як осягнути вічності. Григорій Сковорода увійшов до списку 100 найбільших філософів світу, поряд з Сократом і Епікуром, Конфуцієм і Лао-Цзи  та іншими просвітителями.

Наприкінці заходу Галина Квасниця подякувала працівникам Буської міської бібліотеки за змістовний захід і наголосила на необхідності самовдосконалення школярів, кращому пізнанню життєвої філософії Сковороди і вибору майбутньої професії за покликанням. Саме ці фактори допоможуть нам у розбудові України, сприятимуть її розвитку.



Сьогодні, у важкий для нашої країни час, в час війни  великим обов’язком кожного українця  є повернення до наших першоджерел, відновлення історичної пам’яті, що додає сил продовжувати довголітню боротьбу українського народу за свою  незалежність і самобутність. Григорій Сковорода є одним з тих орієнтирів, які вказують нам правильний напрям на шляху до особистої свободи і українського націєтворення через високу духовність, чесність, працелюбність, самопізнання та любов до Бога і свого ближнього.

Щиро дякуємо учням та  учителям Буської гімназії ім.Є Петрушевича за тісну співпрацю, а нашим воякам ЗСУ і Богу за можливість працювати і популяризувати  українську літературну  культурну спадщину в своїй країні та у світі.  




середу, 30 листопада 2022 р.

ЗАВЕРШУЄМО РІК - ПЛАНУЄМО НОВИЙ

Сьогодні, 30 листопада, відбулася виробнича нарада бібліотекарів КЗ «Буська публічна бібліотека». У ній взяла участь начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Буської міської ради Марія Ричель. «Дякую усім вам за роботу, за те, що у важкий для України час ви тримаєте оборону тим, що пропагуєте та поширюєте  українське. Маємо усі бути міцним тилом для фронту, і лише спільними зусиллями переможемо ворога!»– сказала вона у своєму виступі. Також Марія Іванівна коротко окреслила перспективи роботи бібліотечних закладів Буської міської ТГ на наступний рік.










У ході наради спеціалістами бібліотек КЗ "Буська публічна бібліотека" було висвітлено ряд актуальних питань бібліотечної діяльності, а саме: робота бібліотек Буської ТГ в умовах війни: адаптація до нових реалій та визначення пріоритетів (І.Якимишин – директор КЗ «Буська публічна бібліотека); на часі – звітність: підбиваємо підсумки року, аналізуємо (І.Якимишин – директор КЗ «Буська публічна бібліотека, Л.Вовк – зав. відділу методично-бібліграфічної роботи та формування фондів); бібліофронт: очищуємо фонди бібліотек від російськомовної літератури  (О.Алієва – комплектувальник Буської МБ); як працюють волонтерські центри Буської громади  (М.Шквір – бібліотекар філії с.Новий Милятин, М.Гута – бібліотекар  філії с.Побужани); Григорій Сковорода – просвітитель, філософ, поет (методичні   рекомендації до відзначення 300 – ліття українського філософа Г.Сковороди) (Г.Гораль, заст. директора КЗ «Буська публічна бібліотека»);національно-патріотичне виховання як важлива складова роботи сільської бібліотеки в часі війни (М.Смолінська, бібліотекар філії с.Ракобовти); календар знаменних та пам’ятних дат 2023 року (Л.Вовк - зав. відділу методично-бібліграфічної роботи та формування фондів).

 

 





середу, 2 листопада 2022 р.

ОТЕЦЬ ДАНИЛО ТАНЯЧКЕВИЧ - УКРАЇНСЬКИЙ ПАСТИР І ПАТРІОТ

 ДО 180 - РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ


Данило Танячкевич народився 6 листопада 1842 року в селі Дідилів Камянко-Бузького району в родині священика. Навчався у Львівській академічній гімназії, згодом у Львівській духовній семінарії. Був парохом у селі Закомар’я. Сім’я Танячкевичів прийшла до Галичини з Наддніпрянщини й відзначалась гарячим народолюбством. Ще навчаючись в гімназії, Данило захоплювався  народними піснями, переказами, приповідками, тобто усною народною творчістю. Українська література Наддніпрянщини зробила повний перелом у думкам і поглядах галицької молоді. Маємо цікаве свідчення Володимира Шашкевича (сина Маркіяна Шашкевича) у 1867 р. «В році 1860 двох тільки було з людей молодших ві Львові, котрі вже тоді думали о приняттю українського наріччя за основу дальшого розвитку нашої літератури і о введенню у нас українського правопису». Йшлося про Володимира Шашкевича та Данила Танячкевича. «З рідного краю, з рідного народу маєм ми брати основу до всякої науки, до нашої освіти, власним духом, не позиченим стоїть нам світові об’являтися, рідним життям належить нам жити і питоменним способом працювати для добра цілого світу», - говорив Танячкевич.

Отець Данило вивчав фольклор, українську літературу. Українські книги йому присилав Пантелеймон Куліш, з яким він переписувався. Данило Танячкевич захоплювався творчістю Тараса Шевченка та знайомив з нею львівську молодь. У 1862 році Данило Танячкевич публікує першу статтю про Тараса Шевченка в часописі «Вечорниці» «Слівце правди…про нашого батька Тараса Шевченка», яка фактично започаткувала шевченкознавство у Галичині. За його ініціативою у згаданому журналі була надрукована добірка поезій Т.Шевченка, публікувалися твори П.Куліша, М.Вовчка, О.Стороженка та інших письменників.

В 1863 р. Танячкевич у журналі «Мета» звернувся до «славних галичан» із покликом до «великого порання і єднання народнього», бо в світі важиться питання: «чи давня тьма, чи вольний дух народній має панувати на землі? Чи не вбачаєте, — питався автор, — як у сусідстві коло нас борються оба томителі наші, як ляхи підняли розпачливо оружжя напротив царату? Чи не дочуваєтесь ридаючого голосу від братії нашої: москаль нас немилосердно катує, славна Україна від москаля гине?» 

Український громадсько-політичний діяч, перший голова «Просвіти» Анатоль Вахнянин назвав Танячкевича «душею всього народнього руху». «Дануньо був славний організатор і не уставав в тій роботі», - читаємо у спогадах Вахнянина. Статті Д.Танячкевича і його талант організатора сприяли створенню у Львові і містах Галичини народницьких громад. Починається створення кредитних спілок в сільських громадах, у Закомар’ї відкривається спілка «Правда», оранізовується читальня. Танячкевич стає ініціатором створення в Олеську Народного дому та товариства «Сільський господар». Важливим завданням він ставив боротьбу з пияцтвом, у 1887 році в Закомар’ї організовує «Братство тверезості», яке налічувало близько 100 людей.

Видатний український публіцист та літературознавець Остап Терлецький відзначав великий вплив Танячкевича на молодь: «Його листи були добрим способом пропаганди демократичних ідей. Вони то передовсім приготовляли молодь до поважної громадської служби, якою мала вернутися утрачена свобода народу і зачатися в Україні ера братерської рівности і свободи. Вони вчили лагодитися до рішучої хвилини, щоб, як настане час боротьби, кожний був на своїм місці і вмів сповнити свій обов’язок…»

А сучасник і свідок праці Танячкевича, Титко Ревакович, схарактеризував його як «очитаного, високоідейного і гарячого українського патріота», що «був духовним провідником не тільки майже всієї духової української семінарської, але і світської університетської молоді у Львові».

Важлива роль о.Данила Танячкевича в пропагуванні ідей Маркіяна Шашкевича. Він організовував перенесення останків Шашкевича із Новосілок до Львова. У 1895 році на храмовому празнику Чесного Хреста в Ожидові під час проповіді він показав хрестом в напрямку Білої гори і сказав: «На цій горі повинен стати хрест, який показуватиме дорогу нашого національного відродження».

О.Данило Танячкевич був депутатом австрійського парламенту, послом сейму(1897-1900), виступив з «Проектом закону про рівноправність народностей». Виголошував промови про земельну бідність селянства.

У грудні 1905 року у Львові на Високому Замку зібралося народне віче, на яке поїхав і Данило Танячкевич, уже старша людина. Там він застудився, і вилікуватися уже не зміг. Помер 21 квітня 1906 року, похований у селі Закомаря на місцевому цвинтарі.


У промові на цвинтарі парох села Чішки Тома Дуткевич виголосив такі слова: «Своєю працею підніс він цю громаду, давно темну й бідну, морально й матеріяльно. Невсипущий в праці для церкви й народу, він спішив усюди на місії та збори, де міг докинути своє добре зерно, а хоч почав уже поважно упадати на силах, не відмовлявся до останньої хвилини допомогти своїм товаришам. Ніхто чужий не був би догадався, що в цій людині криється такий великий дух…Справді дивна й незвичайна була ця людина, що не шукала нічого для себе, а давала всю свою душу для добра загалу».

          За матеріалами інтернет-видань та методичних матеріалів Буської міської бібліотеки ім І.Котляревського



вівторок, 25 жовтня 2022 р.

БІБЛІОТЕЧНІ БУДНІ: СІЛЬСЬКІ КНИГОЗБІРНІ В ОБ'ЄКТИВІ

Впродовж 22-23 жовтня працівники центральних бібліотек Буської міської громади Іванна Якимишин (директор), Галина Гораль(заст. директора) та Леся Вовк (зав. методичного відділу) побували із моніторинговою місією у багатьох бібліотеках-філіях КЗ «Буська публічна бібліотека». Метою візиту було вивчення таких питань, як: підготовка закладів до роботи в осінньо-зимовий період, надання методично-практичних рекомендацій з очищення фонду та вилучення російськомовної літератури, співпраця бібліотек з громадами сіл, робота філій з національно-патріотичного виховання молоді та інше. Якщо охарактеризувати роботу бібліотек в сьогоднішніх реаліях, то картина вимальовується дуже строката: є багато позитивних змін, є і негативні сторони. З негативного – відсутність тепла, вкрай незадовільний стан приміщень бібліотек-філій сіл Гумнисько, Чучмани (бібліотечний пункт), Соколя, Волиця(бібліотечний пункт), а також Олесько. У бібліотеці села Чаниж розпочато ремонт, але не завершено (вже тривалий час). А тепер про позитив. Приємні враження про роботу бібліотек - філій сіл Ожидів, Кізлів, смт. Олесько, Вербляни, Новий Милятин, Ракобовти.





 

І якщо в Ожидові Галина Мех уже повністю впорядкувала фонд книгозбірні, оновила книжкові виставки та причепурює куточок старожитностей новими експонатами, то Марія Ковалик з Кізлова поповнює фонд сільської бібліотеки подарованими книжками від мешканців громади. Уже назбиралося понад 120 примірників гарних українських книжок. Окрім того, пані Марія збирає від односельців макулатуру для підтримки ЗСУ в рамках акції «Ворожу літературу – на макулатуру!» На належному рівні налагоджена робота в бібліотеці-філії села Ракобовти. У пані Марії Смолінської завжди багато цікавих ініціатив, спрямованих на розвиток громади свого села, які воно активно підтримує. В очікуванні добрих змін і бібліотека - філія смт.Олесько, яку очолює Мирослава Мединська, адже є тісна співпраця з місцевою владою, а голова Олеського старостинського округу Ольга Король вболіває за те, аби зберегти та осучаснити селищну книгозбірню.  

Від початку вторгнення на нашу землю рашистських загарбників багато бібліотек в Україні стали волонтерськими центрами. Це і збір гуманітарної допомоги, різноманітні акції на підтримку української армії, приготування їжі для воїнів тощо. Марія Шквір із Нового Милятина, окрім того, що сама волонтерить у «Буській волонтерській кухні», залучає дітей до постійно діючої бібліотечної акції «Подаруй малюнок захисникові!». Активно включилася у волонтерську роботу бібліотекар філії с.Побужани Марія Гута. Разом із директором краєзнавчого музею Марією Гаєвською та місцевими активістами вони дуже потужно підтримують наших воїнів, готуючи смачну їжу. Їхнє кредо: маємо бути одним надійним тилом задля перемоги! Завдяки злагодженій співпраці громади й волонтерів таку очікувану допомогу отримують бійці ЗСУ.

Справжнім культурно - дозвіллєвим центром села Вербляни є бібліотека й народний дім, які розташовуються поруч у сучасній споруді, призначеній для надання мешканцям села якісних культурних та бібліотечних послуг. Господиня закладу тут одна – Марія Чучман.





 І дарма, що за вікном уже було темно, коли ми відвідали заклад, в бібліотеці й клубі вирувало життя – діти танцювали та гралися. Для них тут обладнано ігрову кімнату, є прекрасні умови для розвитку творчості, занять танцювального гуртка. Дуже цікаві експозиції зразків стародавньої української культури і побуту виставлено у кімнаті-музеї старожитностей, яку Марія Чучман створила декілька років тому та постійно поповнює.  

        Л.Вовк, зав.методичного відділу 

Буської міської бібліотеки  ім.І.Котляревського


суботу, 1 жовтня 2022 р.

БУЩИНА: ІСТОРИКО - КУЛЬТУРНІ ЕКСПЕДИЦІЇ КРАЄМ

  У суботу, 1 жовтня,  в Буському міському Народному домі відбувся уже    традиційний, 11-ий за черговістю,  регіональний форум краєзнавців – літописців Бущини.

Він зібрав бібліотекарів громади, істориків, краєзнавців та усіх, хто любить і вивчає історію рідного краю, і був присвячений 925 – річниці першої літописної згадки  про місто Буськ. Тема цьогорічного зібрання  -  «Бущина: історико-культурні експедиції краєм». А організували й провели свято працівники Буської міської бібліотеки ім.І.Котляревського за сприяння Буської міської ради. І якщо хтось скаже, що у час війни проводити такі велелюдні заходи необачно і недоречно, бо є справи важливіші, сміємо заперечити: саме такі заходи варті уваги. Культура – це те, що формує українців як націю. А генетична пам'ять, національна самоідентифікація  є основними засадами розвитку Української держави,  такі  ж заходи сприяють формуванню національно-патріотичних почуттів, особливо у молоді, допомагають глибше пізнати українську історію. 


Історія  для нас - це бездонна криниця, джерело натхнення, пірнувши в яку, розумієш, що поле діяльності щоразу розширюється, а нові дослідження лише поглиблюють наш інтерес до вивчення історії рідного краю. Місто Буськ  своїми історичними пам’ятками, унікальними  історико – архітектурними спорудами, музеями щоразу більше приваблює туристів. Нові археологічні знахідки  не перестають  дивувати дослідників стародавнього Бужська. За свідченням археологів, зокрема,  експедиції під керівництвом  науковця Петра Довганя, перші поселення на території сучасного Буська виникли ще у ІVVI cт. Тому можна з впевненістю говорити, що Буськ – одне з найдавніших міст Київської Русі.

Програма краєзнавчого форуму була насиченою та цікавою. У
розмові взяли участь відомий історик, директор Львівської обласної
універсальної бібліотеки Іван Сварник з темою виступу «Місто Буськ на історичній мапі України», голова ГО «Товариство «Бужани» Зіновій Павлик («Прадавній Буськ  у літописних джерелах»), історик та дослідник сіл Галичини Василь Лаба («Проблематика дослідження історії сіл Бущини»), краєзнавець Петро Гнида («З історії національно-визвольного руху
1940-1950 рр. на теренах західної Бущини»), заступник директора КЗ «Буська
публічна бібліотека» Галина Гораль («Бібліотечне краєзнавство як важливий
елемент патріотичного виховання користувачів»). Одним з найактивніших членів товариства «Бужани» є Михайло Зозуля, який систематизував, упорядкував та видав уже 5 історико-краєзнавчих альманахів «Клекіт бузька». Про них він коротко розповів присутнім.





У 2021 році побачила світ книга бущанина, кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови ЛНУ ім.Івана Франка Івана Ціхоцького «Енциклопедія Буська. Т.1. З історії міських вулиць». Як розповіла на форумі краєзнавиця та екскурсоводка, матір Івана Ціхоцького  пані Людмила Ціхоцька, ця книга – результат кропіткої багатолітньої праці її сина. Хотілося б, щоби в  майбутньому читачі отримали  і 2 –ий, і 3-ій томи, адже енциклопедія – це переважно багатотомне видання, а історія Буська не вміщається в одному томі. 10 примірників «Енциклопедії Буська. Т.1» міський голова Ростислав Сліпець подарував гостям краєзнавчого форуму та бібліотекарям. Приємною несподіванкою до свята став дарунок Буській міській бібліотеці 19 примірників збірки творів Ярослава Павлюка (письменника, уродженця м.Буськ)  «Нічний імператор». Його зробив рідний брат Ярослава Михайло Павлюк з дружиною, які завітали на краєзнавчий форум.

Леся Вовк, зав. методичного відділу

Буської міської бібліотеки ім.І Котляревського

Повне відео заходу ви можете знайти за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=rCZWkP6A0QM






четвер, 22 вересня 2022 р.

«Примадонна світової оперної сцени»

150 - та річниця  від дня народження  Соломії Крушельницької. 

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА - УКРАЇНКА, ЗА ЖИТТЯ ВИЗНАНА НАЙВИДАТНІШОЮ СПІВАЧКОЮ СВІТУ


Народилася 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері. Ще маленькою дівчинкою вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі організованому її батьком. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки зайняли грошей і відправили її вчитися в Львівську консерваторію.

        У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери. Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом вона відразу ж звернула на себе увага педагогів і заслужила «звання» «самої талановитої й вихованої» серед усіх учениць міланської школи бельканто. Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання. Слава Крушельницької рознеслася по всіх країнах Європи й докотилася до Росії. Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.

Виступаючи з тріумфом у Варшаві, Соломія також кожен рік виїздила на гастрольні виступи до Петербургу, де співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Аримонді, Куччині і Сільвестрі. У Крушельницької складалася блискуча кар’єра. Проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції. Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського. В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова. В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років — професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство. Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.                    

 Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка. 






У Буській міській бібліотеці організовано книжкову виставку «Примадонна світової оперної сцени» приурочену 150 - ій річниці від дня народження  Соломії Крушельницької. 

    Запрошуємо до ознайомитися з життєвим  та творчим шляхом  видатної оперної  співачки.