БІБЛІОТЕЧНІ БУДНІ: СІЛЬСЬКІ КНИГОЗБІРНІ В ОБ'ЄКТИВІ

Впродовж 22-23 жовтня працівники центральних бібліотек Буської міської громади Іванна Якимишин (директор), Галина Гораль(заст. директора) та Леся Вовк (зав. методичного відділу) побували із моніторинговою місією у багатьох бібліотеках-філіях КЗ «Буська публічна бібліотека». Метою візиту було вивчення таких питань, як: підготовка закладів до роботи в осінньо-зимовий період, надання методично-практичних рекомендацій з очищення фонду та вилучення російськомовної літератури, співпраця бібліотек з громадами сіл, робота філій з національно-патріотичного виховання молоді та інше. Якщо охарактеризувати роботу бібліотек в сьогоднішніх реаліях, то картина вимальовується дуже строката: є багато позитивних змін, є і негативні сторони. З негативного – відсутність тепла, вкрай незадовільний стан приміщень бібліотек-філій сіл Гумнисько, Чучмани (бібліотечний пункт), Соколя, Волиця(бібліотечний пункт), а також Олесько. У бібліотеці села Чаниж розпочато ремонт, але не завершено (вже тривалий час). А тепер про позитив. Приємні враження про роботу бібліотек - філій сіл Ожидів, Кізлів, смт. Олесько, Вербляни, Новий Милятин, Ракобовти.

 

І якщо в Ожидові Галина Мех уже повністю впорядкувала фонд книгозбірні, оновила книжкові виставки та причепурює куточок старожитностей новими експонатами, то Марія Ковалик з Кізлова поповнює фонд сільської бібліотеки подарованими книжками від мешканців громади. Уже назбиралося понад 120 примірників гарних українських книжок. Окрім того, пані Марія збирає від односельців макулатуру для підтримки ЗСУ в рамках акції «Ворожу літературу – на макулатуру!» На належному рівні налагоджена робота в бібліотеці-філії села Ракобовти. У пані Марії Смолінської завжди багато цікавих ініціатив, спрямованих на розвиток громади свого села, які воно активно підтримує. В очікуванні добрих змін і бібліотека - філія смт.Олесько, яку очолює Мирослава Мединська, адже є тісна співпраця з місцевою владою, а голова Олеського старостинського округу Ольга Король вболіває за те, аби зберегти та осучаснити селищну книгозбірню.  

Від початку вторгнення на нашу землю рашистських загарбників багато бібліотек в Україні стали волонтерськими центрами. Це і збір гуманітарної допомоги, різноманітні акції на підтримку української армії, приготування їжі для воїнів тощо. Марія Шквір із Нового Милятина, окрім того, що сама волонтерить у «Буській волонтерській кухні», залучає дітей до постійно діючої бібліотечної акції «Подаруй малюнок захисникові!». Активно включилася у волонтерську роботу бібліотекар філії с.Побужани Марія Гута. Разом із директором краєзнавчого музею Марією Гаєвською та місцевими активістами вони дуже потужно підтримують наших воїнів, готуючи смачну їжу. Їхнє кредо: маємо бути одним надійним тилом задля перемоги! Завдяки злагодженій співпраці громади й волонтерів таку очікувану допомогу отримують бійці ЗСУ.

Справжнім культурно - дозвіллєвим центром села Вербляни є бібліотека й народний дім, які розташовуються поруч у сучасній споруді, призначеній для надання мешканцям села якісних культурних та бібліотечних послуг. Господиня закладу тут одна – Марія Чучман.

 І дарма, що за вікном уже було темно, коли ми відвідали заклад, в бібліотеці й клубі вирувало життя – діти танцювали та гралися. Для них тут обладнано ігрову кімнату, є прекрасні умови для розвитку творчості, занять танцювального гуртка. Дуже цікаві експозиції зразків стародавньої української культури і побуту виставлено у кімнаті-музеї старожитностей, яку Марія Чучман створила декілька років тому та постійно поповнює.  

        Л.Вовк, зав.методичного відділу 

Буської міської бібліотеки  ім.І.Котляревського

БУЩИНА: ІСТОРИКО - КУЛЬТУРНІ ЕКСПЕДИЦІЇ КРАЄМ

  У суботу, 1 жовтня,  в Буському міському Народному домі відбувся уже    традиційний, 11-ий за черговістю,  регіональний форум краєзнавців – літописців Бущини.

Він зібрав бібліотекарів громади, істориків, краєзнавців та усіх, хто любить і вивчає історію рідного краю, і був присвячений 925 – річниці першої літописної згадки  про місто Буськ. Тема цьогорічного зібрання  -  «Бущина: історико-культурні експедиції краєм». А організували й провели свято працівники Буської міської бібліотеки ім.І.Котляревського за сприяння Буської міської ради. І якщо хтось скаже, що у час війни проводити такі велелюдні заходи необачно і недоречно, бо є справи важливіші, сміємо заперечити: саме такі заходи варті уваги. Культура – це те, що формує українців як націю. А генетична пам'ять, національна самоідентифікація  є основними засадами розвитку Української держави,  такі  ж заходи сприяють формуванню національно-патріотичних почуттів, особливо у молоді, допомагають глибше пізнати українську історію. 

Історія  для нас - це бездонна криниця, джерело натхнення, пірнувши в яку, розумієш, що поле діяльності щоразу розширюється, а нові дослідження лише поглиблюють наш інтерес до вивчення історії рідного краю. Місто Буськ  своїми історичними пам’ятками, унікальними  історико – архітектурними спорудами, музеями щоразу більше приваблює туристів. Нові археологічні знахідки  не перестають  дивувати дослідників стародавнього Бужська. За свідченням археологів, зокрема,  експедиції під керівництвом  науковця Петра Довганя, перші поселення на території сучасного Буська виникли ще у ІV – VI cт. Тому можна з впевненістю говорити, що Буськ – одне з найдавніших міст Київської Русі.

Програма краєзнавчого форуму була насиченою та цікавою. У

розмові взяли участь відомий історик, директор Львівської обласної

універсальної бібліотеки Іван Сварник з темою виступу «Місто Буськ на історичній мапі України», голова ГО «Товариство «Бужани» Зіновій Павлик («Прадавній Буськ  у літописних джерелах»), історик та дослідник сіл Галичини Василь Лаба («Проблематика дослідження історії сіл Бущини»), краєзнавець Петро Гнида («З історії національно-визвольного руху

1940-1950 рр. на теренах західної Бущини»), заступник директора КЗ «Буська

публічна бібліотека» Галина Гораль («Бібліотечне краєзнавство як важливий

елемент патріотичного виховання користувачів»). Одним з найактивніших членів товариства «Бужани» є Михайло Зозуля, який систематизував, упорядкував та видав уже 5 історико-краєзнавчих альманахів «Клекіт бузька». Про них він коротко розповів присутнім.

У 2021 році побачила світ книга бущанина, кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови ЛНУ ім.Івана Франка Івана Ціхоцького «Енциклопедія Буська. Т.1. З історії міських вулиць». Як розповіла на форумі краєзнавиця та екскурсоводка, матір Івана Ціхоцького  пані Людмила Ціхоцька, ця книга – результат кропіткої багатолітньої праці її сина. Хотілося б, щоби в  майбутньому читачі отримали  і 2 –ий, і 3-ій томи, адже енциклопедія – це переважно багатотомне видання, а історія Буська не вміщається в одному томі. 10 примірників «Енциклопедії Буська. Т.1» міський голова Ростислав Сліпець подарував гостям краєзнавчого форуму та бібліотекарям. Приємною несподіванкою до свята став дарунок Буській міській бібліотеці 19 примірників збірки творів Ярослава Павлюка (письменника, уродженця м.Буськ)  «Нічний імператор». Його зробив рідний брат Ярослава Михайло Павлюк з дружиною, які завітали на краєзнавчий форум.

Леся Вовк, зав. методичного відділу

Буської міської бібліотеки ім.І Котляревського

Повне відео заходу ви можете знайти за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=rCZWkP6A0QM

«Примадонна світової оперної сцени»

150 - та річниця  від дня народження  Соломії Крушельницької. 

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА - УКРАЇНКА, ЗА ЖИТТЯ ВИЗНАНА НАЙВИДАТНІШОЮ СПІВАЧКОЮ СВІТУ

Народилася 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері. Ще маленькою дівчинкою вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі організованому її батьком. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки зайняли грошей і відправили її вчитися в Львівську консерваторію.

        У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери. Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом вона відразу ж звернула на себе увага педагогів і заслужила «звання» «самої талановитої й вихованої» серед усіх учениць міланської школи бельканто. Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання. Слава Крушельницької рознеслася по всіх країнах Європи й докотилася до Росії. Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.

Виступаючи з тріумфом у Варшаві, Соломія також кожен рік виїздила на гастрольні виступи до Петербургу, де співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Аримонді, Куччині і Сільвестрі. У Крушельницької складалася блискуча кар’єра. Проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції. Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського. В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова. В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років — професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство. Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.                    

 Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка. 

У Буській міській бібліотеці організовано книжкову виставку «Примадонна світової оперної сцени» приурочену 150 - ій річниці від дня народження  Соломії Крушельницької. 

    Запрошуємо до ознайомитися з життєвим  та творчим шляхом  видатної оперної  співачки.

Лицарі духу і пера - Олег Ольжич та Олена Теліга

 

Сьогодні, у час повномасштабної війни росії проти України, з особливою пошаною згадуємо наших незламних борців за самобутню українську державу, літераторів Олега Ольжича та Олени Теліги, які за Україну віддали своє життя. 21 липня виповнилося 115 років від Дня їх народження.

О.Ольжича та О.Телігу по праву вважають символом цілого покоління української молоді, яке щиро, беззастережно, віддано та цілеспрямовано служило власному народові. Хтось захоплювався їхньою творчістю, а товариші по боротьбі вважали їх ідеалістами.

 Пропонуємо вашій увазі книжкову виставку «Лицарі духу і пера», на якій представлено літературу, що допоможе краще пізнати своїх героїв.

Олена Теліга. Вибрані твори/ Упорядник О.Зінкевич,- К.: Смолоскип, 2006. – 344с.

До книги увійшли всі відомі вірші та важливіші публіцистичні твори авторки, спогади її побратима Олега Штуля-Ждановича, підбірка статей про її торчість (як сучасників поетки, так і теперішніх авторів), а також вибіркова бібліографія.

    Олександр Очеретний. Олена Теліга:шлях із небуття (Драма на чотири дії)/ Передм. Н.Мірошниченко. – К.: Смолоскип, 2006. – 68с.

Головними героями драми є реальні українські поети та політичні діячі Олена Теліга, Олег Ольжич, Михайло Ситник. У творі описано останні миті їхнього життя, твердість й непохитність у боротьбі за Україну, відданість своїй країні до останнього подиху.

   Р. Г. Олег Ольжич/ Ростислав Коломієць; худож.-оформлювач Є.В.Вдовиченко.- Харків: ЛА «Час читати», 2021.- 125с.                                                                                      У книзі змальовано докладно історичний портрет Олега Ольжича, значення його творчості й діяльності для нашої країни, його внесок в науку й боротьбу за незалежність України. 

 

Відейко М.Ю., Кот С.І. Наукова спадщина Олега Ольжича.- К.: Наш час, 2008. – 

239 с. – (Сер. «Невідома Україна».

Ця книга – спроба дослідити наукову спадщину видатного археолога з європейським ім’ям Олега Ольжича, чиї дослідження не втратили сенсу й сьогодні, а посилання на його праці вже стали звичною справою у наукових дослідженнях про трипільську культуру сучасних українських археологів. Не оминули автори книги й політичної діяльності О.Ольжича, що мала важливе значення для боротьби за волю України.

 

   Тож запрошуємо вас до Буської міської бібліотеки ім. І.Котляревського щоб більше дізнатися про Олега Ольжича та Олену Телігу.

Мова - душа народу!

                                          Поки живе мова, доти живе народ!

Багато українських і зарубіжних класиків писали про значення мови в житті кожного народу  і  наголошували, що нація є доти нацією, доки береже і розвиває свою мову.

На жаль, так склалося історично, що лише на 30-ий рік незалежності українська мова нарешті повноцінно отримала статус державної. Переживши страшні роки гонінь і тотального нищення, наші предки зуміли зберегти для нас і передати у спадок чистку, милозвучну, мелодійну українську мову, яка є і має бути основою єднання українців, особливо сьогодні, на тлі чергових загроз з боку російського агресора.

Сьогодні, 21 лютого, у Міжнародний день рідної мови, бібліотекар Буської міської бібліотеки ім. І.Котляревського, Леся Цюпка підготувала для  десятикласників Буської ОЗЗСО І-ІІІ ст. №1 цікавий і пізнавальний захід. Під час зустрічі старшокласники переглянули відеоролики про становлення і розвиток нашої мови та писемності, взяли участь у вікторині, де проявили свої знання української мови, розгадували кросворд та були учасниками флешмобу «Без мови – немає країни. Мову, як матір, любіть!». Важливо, щоб ми це не просто усвідомлювали, але й докладали усіх зусиль для подальшого розквіту нашої слов’їної прадавньої мови.

 Щиро вдячні десятикласникам Буської ОЗЗСО І-ІІІ ст. №1 та вчителю, Побігушці Наталі Григорівні за участь у заході.

НОВА КНИГА ВІД "КОВЧЕГ "УКРАЇНА" - У НАШІЙ БІБЛІОТЕЦІ

 

Проєкт «Ковчег «Україна» стартував у 2020 році. Його метою, за словами авторки ідеї і креативної продюсерки проєкту Ярини Винницької, засновниці національної мистецької платформи з популяризації культурної спадщини країни «Ковчег «Україна», –​ ​є відтворення ядра української культури, демонстрація її палітри, поліфонічності, розмаїття і водночас відчутної тяглості та взаємопроникності. Проєкт «Ковчег «Україна» охоплює 10 століть української культури, в ньому задіяні кілька сотень людей із різних регіонів України. У 2021 році проєкт був названий головною подією мистецького життя  України.

Минулого року Буська міська бібліотека ім.І.Котляревського отримала в дарунок в рамках поповнення бібліотечних фондів за державними програмами унікальний артбук про культурну спадщину України, який містить під своєю обкладинкою цікавезну інформацію про артефакти традиційної культури, шедеври професійного мистецтва, символи і архетипи, історичні постаті і видатних культурних діячів – все те, що може мати статус «бренд України». І ось днями – ще одна перлина у нашому фонді – подарункове видання альбома «Українське народне мистецтво» від «Ковчег «Україна»! Його  привезли з Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Р.Іваничука.

 

За словами автора ідеї створення книги, художника та колекціонера Тараса Лозинського, цей альбом – «спроба показати величезний пласт народної культури, можливість вибрати з багатовікової скарбниці вершинні твори, справжні шедеври анонімних і знаних майстрів. Надзвичайно цікаве наповнення альбома-каталога, оригінальне оформлення, дуже якісне поліграфічне виконання сприятиме тому, що ця вартісна  книга тішитиме око найвибагливішого читача. Видання побачило світ 2021 року у видавництві «Коло» за підтримки Українського культурного фонду. Дякуємо творцям  книги за чудовий подарунок для поціновувачів української мистецької спадщини!

                  Л.Вовк, зав. методичного відділу Буської міської бібліотеки ім.І.Котляревського

«Ми вижили і пам’ятаємо»

 

Свідчення очевидців уродженців областей України , які пережили Голодомор 1932- 1933 років  і згодом замешкали в м. Буську та Буському районі.

Фрагменти спогадів з «Національної книги  пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні». 

 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Львівська область / обл. редкол.: В. Я. Крайовський (голова), [та ін.] ; упоряд., наук. ред. і передм. В. М. Савчук ; вступ. ст. Я. Б. Папуги. – Львів : Вид. «Астролябія», 2008. – 688 с.

   Андрєєва Алла Спиридонівна.                                                                    Народилася 1940 року с. Шевченкове, Долинський район, Кіровоградська область. Мешканка  м. Буськ, Лвівської області.  

Справдилися зловісні сни, попередження Матінки Божої: настали чорні, без просвітку жахливі дні. Прийшли й до них радянські мародери, озброєні, немилосердні, як пси – опричники, забрали навіть вузлики з квасолею і сушиною, які заховала у припічку, а також два відра картоплі – горошин з неврожаю, порозбивали бутлі з вторішнім морсом з помідорів, не залишивши в хаті ні пилини, ні крихтини. Пережили мої рідні і неймовірно холодні зими 32го - 33го, заплативши здоров’ям, втративши майже всіх зі свого великого хліборобського роду на Полтавщині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині. А самі - з Божої ласки - вижили щоб незгас він. І пам’ять про нього жила з покоління в покоління, від серця до серця.

Борозенець Віктор Пилипович. 

Народився 09.03.1923р в с. Дрозди, Білоцерківський район, Київська область. Житель м. Буська, Львівської області.

Борозенець Віктор Пилипович згадує...

- Страшний голод був у 1932- 1933 роках, пам’ятаю добре: мені тоді було вже десять років. Тай такі страхіття, мабуть, не так швидко стираються з пам’яті. Ночами по селах горіли будови. Десятками гинула худоба й коні. Розгнівані люди (переважно жінки) несли, тягнули додому своє уціліле добро: вози, борони, вели коней. На вулицях стояв гамір, чулися крики, плач, навіть стрілянина. Потім з району приїхали міліція, начальство і разом з місцевим активом знову почали забирати в людей все, що люди не встигали заховати… Голод валив людей. Я щодня бачив, як на цвинтарі копали великі ями, а підводи кілька разів на день привозили сюди по десять – дванадцять трупів. Спогад про це і нині викликає сльози.                                                                               

 Данилюк Іван Олексійович.   

1924 року народження, Житомирська область, Романівський район, с. Садки. Мешканець с. Новий Милятин, Буського району, Львівської області. 

Інтерв’юер Галина Павлюк.

Данилюк Іван Олексійович згадує...

  - Забрали все. Приходили люди, документів не показували, поводилися як бандюги. Пам’ятаю, сховали трохи в мішечку гороху на горищі.  Вони шукали всюди, знайшли горох і хотіли забрати, а мати схопила і розсипала по долівці. Один наганом вдарив матір під зуби, заставляв збирати.  Вона відповіла, що ми свою норму здали, а діти вже не мають що їсти.  Того гороху так ніхто не збирав, вони потупцювали  його ногами і пішли. Ми, діти, визбирали його, а мати зварила…

Денисюк Гнна Володимирівна. 

Народилася 14. 01 1929 року, в с. Росоловці,  Старокостянтинівський район, Хмельницька область.  Жителька с. Новий Милятин, Буського  району, Львівської області.

 Інтерв’юер Людмила Ціхоцька.

Денисюк Гнна Володимирівна згадує… 

- Я була зовсім малою, але дещо запам’ятала. Мама і бабуся розповідали , що врожай в 1932 році був добрий, але в людей все забрали. І кудись відвезли. Мого діда за приховування продуктів збили, і забрали в тюрму, тоді забрали в нас корову. Мама давала нам їсти листочки з вишні, а ще пам’ятаю, що мама виміняла в місті свої золоті кульчики на гречку…

 Закревський Цезарій Олександрович. 

Народився 08.01.1925 року, с. Ожог. Чернівецький район, Вінницька область. Мешканець  с. Топорів. Буського району, Львівської області.

 Інтерв’юер Марія Горбач.                                       

-Так, я памятаю голод… Урожай забирала влада. Було створено спеціальні бригади, які ходили і шукали шпицями, де хто що закопав. У 1932 році почали помирати. З нашої хати померло від голоду двоє осіб. Хто як міг – спасався. Діти ходили опухлі від голоду. Їли цвіт акації,  « паслися» на траві. Ніхто нікому не допомагав, бо самі нічого не мали. Кожен хотів вижити сам. Їли все, що можна було їсти, та й не тільки це.

Михайлиш ( дівоче прізвище Несторенко) Ганна Марківна. 

Народилася 10.04.1926 року смт. Вільшана, Вільшанський район, Черкаська область. Мешканка м. Буська, Львівської області .  

Інтерв’юер Світлана Мащак.  

 - У 1933 мені було шість років. Я пам’ятаю дещо.  Особливо те, що не було що їсти . У сім’ї нас четверо дітей малих було. Ми голодували. Цвіт акації їли, паслін, ягоди чорненькі, калачики… То те я пам’ятаю… На полі не можна було нічого взяти,  бо там охоронці їздили. Ні колоска не можна було взяти. У нас у самому центрі села жили євреї. Я не думаю, що вони голодували. Мама ходила до них і вимінювала яйця на якусь крупу, щоб щось зварити їсти. Ми мали корову. Ми діти були худенькі, але вижили. А хто нічого не мав, то вмирав. Усі родичі жили в нашому селі. Чула, що їли собак.

Петержак (дівоче прізвище – Аліманова) Емма Едуардівна. 

Народилася 02.02. 1925 р., Житомирська обл. Жителька с. Заводське, Буського району. 

Інтерв’юер Наталя Дубинська.  

Петержак  Емма Едуардівна згадує…

- Голод 1932 -1933 років пам’ятаю погано.  Післявоєнний голод  (1946- 1947) пам’ятаю краще. Мою сімю спідкала біда через, те що змушені були серед ночі вибиратись із рідної хати і нашвидкоруч зібравши деякі пожитки піішки йти у світ  шукати нове житло. В нас не забирали, бо не було що. І тато був добрий майстер, коваль, механіком пішов у колгосп. Ми мали цінні речі.  У мене були сережки. Мама виміняла все в жидів на продукти харчування.

Проник Антоніна Сименівна. 

 Народилася 04.02.1923 року с. Котівка, Радомишльський район,  Житомирська область. Мешканка с. Соколя, Буського району. 

Інтерв’юер Леся Кондюх.

У батька було дві корови і пара коней. Коні  і одну корову він сам здав. У нас ніяких продуктів силою не забирали. Зерно забирали взимку у 1932 - 1933 році.  

- Коли почали вмирати люди від голоду?  

- Навесні 1933 року. 

- Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава.  

- Держава опікувалася, створили окремий дитбудинок, де дітям – сиротам варили їсти ( там було шестеро таких дітей).

 Пилипенко Парасковія Іллінічна. 

 Народилася 14.11.1928 року в с. Дмитрівка, Золотонівського району, Черкаська області. Жителька с. Заводське, Буського району.

Інтерв’юер Людмила Бублик.

Пилипенко Парасковія Іллівна згадує…    

- У 1932 – 1933 роках… Завдяки зусиллям радянської влади почався  Голодомор. Мені йшов п’ятий рік і я вже багато з того пам’ятаю.  Помер мій батько, а мати з п’ятьма дітьми залишилася вдовою. І в цієї вдови забрали все: починаючи від худоби, сільськогосподарського реманенту, зерна… Пам’ятаю, як до нас приходили якісь люди, які називалися представниками сільради. Мама плакала, просила: «Я на завтра  не маю що зварити, лишіть те дітям, їх п’ятеро, ось вони всі стоять перед вами». Один із них відповів: «Тебе ще судити  треба за те, що приховуєш від радянської влади продукти». Найтяжчий період який я пам’ятаю, це 31 і початок зими 32 року родичів у селі ми не мали, бо мама походила з іншого села, та й багато Пилипенків повмирало від голоду. Але сусіди з нашої вулиці нам допомагали, бо мали спільну корову (на 3-5 господарок). Решта худоби влада позабирала, деколи нам приносили сироватки та давали лушпайки з картоплі.

 Рига ( дівоче прізвище Стасенко) Катерина Василівна.

Народилася 01.11.1925 року. С Полкова Микитівка, Богодухівський район , Харківська область. Мешканка с. Соколівка, Буського райоу, Львівської області.

Інтерв’юер Ірина Литвин.

- У 1932 році я була хоч мала, але мені добре запам’яталося, як у нашому селі люди, а більше діти, пухли і вмирали від голоду. Але я тоді не знала, що то з ними таке, а мої старші сестри ніколи нічого не казали. Вони приходили несподівано, ніхто не знав. І сховати нічого не можна було. Але наша мама завжди любила збирати різне насіння.  В нас забрали все зерно : і пшеницю, і овес, а також всю живність. Хотіли забрати корову, але ми дуже просили і нам її залишили. І саме завдяки корові ми й вижили.

Сайко (дівоче прізвище – Мороз) Анастасія Лаврентіївна. 

Народилася 21.11. 1924 року., м. Глухів, Чернігівська облась. Мешканка с. Циків,  Буського району, Львівської області.                     

Інтерв’юер Галина Павлюк.

- Голод - то страшне слово, йшли до колгоспу,  бо їх заставляли. До кінця ховалися.  Батько відмовився. Колгоспникам харчів не давали. По колгоспних жнивах ми йшли в поле і збирали колоски в тробинки, які пошила мама зерно відділяли від колоска і сипали в торбинку. Мама варила суп, про кашу чи щось інше мови не було.  Тепер люди забезпечені  і ще чогось їм бракує, а тоді – хлібина із пшона, суп – лемішка – і всі сусідські діти приходили їли. Жили, як одна родина.                                                                                                              

Швагуляк Олександра Федорівна.  

Народилася 29 .01.1926 року в с.Ківшовата, Таращанського району Київської області.  Жителька  м. Буска, Лвівської області. 

Інтервюєр Людмила Ціхоцька.                                                                                  

Швагуляк Олександра Федорівна згадує…  

 - У 1932 році. Я пам’ятаю як на жорнах мололи залишки минулорічного врожаю, а з змерзлих картопель, яку видряпували на колгоспному полі, пекли млинці. До картоплі додавали гречану полову. Смажили ті такзвані млинці на сковороді без олії. Дуже смерділо. Але їсти хотілося.  Людей багато вимерло. Сім’ями, вулицями… Попідштахетами лежали і сиділи скручені мерці. По селу їздила гарба, яка нагадувала глибоке корито. В неї скидали людей і хоронили на кладовищі по 10-15 чоловік в одну яму...

Інформацію підготували: Цюпка Л.В. та Лех А.Л - бібліотекарі  Буської міської бібліотеки.