ДО 180 - РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Данило Танячкевич
народився 6 листопада 1842 року в селі Дідилів Кам’янко-Бузького
району в родині священика. Навчався у Львівській академічній гімназії, згодом у Львівській духовній семінарії. Був парохом у селі Закомар’я. Сім’я Танячкевичів прийшла до Галичини з
Наддніпрянщини й відзначалась гарячим народолюбством. Ще навчаючись в гімназії,
Данило захоплювався народними піснями,
переказами, приповідками, тобто усною народною творчістю. Українська література
Наддніпрянщини зробила повний перелом у думкам і поглядах галицької молоді.
Маємо цікаве свідчення Володимира Шашкевича (сина Маркіяна Шашкевича) у 1867 р.
«В році 1860 двох тільки було з людей молодших ві Львові, котрі вже тоді думали
о приняттю українського наріччя за основу дальшого розвитку нашої літератури і
о введенню у нас українського правопису». Йшлося про Володимира Шашкевича та
Данила Танячкевича. «З рідного краю, з рідного народу маєм ми брати основу до всякої науки, до
нашої освіти, власним духом, не позиченим стоїть нам світові об’являтися,
рідним життям належить нам жити і питоменним способом працювати для добра
цілого світу», - говорив Танячкевич.
Отець
Данило вивчав фольклор, українську літературу. Українські книги йому присилав
Пантелеймон Куліш, з яким він переписувався. Данило Танячкевич захоплювався
творчістю Тараса Шевченка та знайомив з нею львівську молодь. У 1862 році
Данило Танячкевич публікує першу статтю про Тараса Шевченка в часописі
«Вечорниці» «Слівце правди…про нашого батька Тараса Шевченка», яка фактично
започаткувала шевченкознавство у Галичині. За його ініціативою у згаданому
журналі була надрукована добірка поезій Т.Шевченка, публікувалися твори
П.Куліша, М.Вовчка, О.Стороженка та інших письменників.
В
1863 р. Танячкевич у журналі «Мета» звернувся до «славних галичан» із покликом до «великого
порання і єднання народнього», бо в світі важиться питання: «чи давня тьма, чи
вольний дух народній має панувати на землі? Чи не вбачаєте, — питався автор, —
як у сусідстві коло нас борються оба томителі наші, як ляхи підняли розпачливо
оружжя напротив царату? Чи не дочуваєтесь ридаючого голосу від братії нашої:
москаль нас немилосердно катує, славна Україна від москаля гине?»
Український
громадсько-політичний діяч, перший голова «Просвіти» Анатоль Вахнянин назвав Танячкевича «душею всього
народнього руху». «Дануньо був
славний організатор і не уставав в тій роботі», - читаємо у спогадах Вахнянина.
Статті Д.Танячкевича і його талант організатора сприяли створенню у Львові і
містах Галичини народницьких громад. Починається створення кредитних спілок в
сільських громадах, у Закомар’ї відкривається спілка «Правда», оранізовується
читальня. Танячкевич стає ініціатором створення в Олеську Народного дому та
товариства «Сільський господар». Важливим завданням він ставив боротьбу з
пияцтвом, у 1887 році в Закомар’ї організовує «Братство тверезості», яке
налічувало близько 100 людей.
Видатний
український публіцист та літературознавець Остап Терлецький відзначав великий
вплив Танячкевича на молодь: «Його листи були добрим способом пропаганди демократичних ідей. Вони
то передовсім приготовляли молодь до поважної громадської служби, якою мала
вернутися утрачена свобода народу і зачатися в Україні ера братерської рівности
і свободи. Вони вчили лагодитися до рішучої хвилини, щоб, як настане час
боротьби, кожний був на своїм місці і вмів сповнити свій обов’язок…»
А
сучасник і свідок праці Танячкевича, Титко Ревакович, схарактеризував його як
«очитаного, високоідейного і гарячого українського патріота», що «був духовним
провідником не тільки майже всієї духової української семінарської, але і
світської університетської молоді у Львові».
Важлива
роль о.Данила Танячкевича в пропагуванні ідей Маркіяна Шашкевича. Він
організовував перенесення останків Шашкевича із Новосілок до Львова. У 1895
році на храмовому празнику Чесного Хреста в Ожидові під час проповіді він
показав хрестом в напрямку Білої гори і сказав: «На цій горі повинен стати
хрест, який показуватиме дорогу нашого національного відродження».
О.Данило
Танячкевич був депутатом австрійського парламенту, послом сейму(1897-1900),
виступив з «Проектом закону про рівноправність народностей». Виголошував
промови про земельну бідність селянства.
У грудні 1905 року у Львові
на Високому Замку зібралося народне віче, на яке поїхав і Данило Танячкевич, уже
старша людина. Там він застудився, і вилікуватися уже не зміг. Помер 21 квітня
1906 року, похований у селі Закомар’я на місцевому цвинтарі.
У
промові на цвинтарі парох села Чішки Тома Дуткевич виголосив такі слова: «Своєю
працею підніс він цю громаду, давно темну й бідну, морально й матеріяльно.
Невсипущий в праці для церкви й народу, він спішив усюди на місії та збори, де
міг докинути своє добре зерно, а хоч почав уже поважно упадати на силах, не
відмовлявся до останньої хвилини допомогти своїм товаришам. Ніхто чужий не був
би догадався, що в цій людині криється такий великий дух…Справді дивна й
незвичайна була ця людина, що не шукала нічого для себе, а давала всю свою душу
для добра загалу».
За матеріалами інтернет-видань та методичних матеріалів Буської міської бібліотеки ім І.Котляревського
