МИКОЛА СТРУТИНСЬКИЙ - АДВОКАТ І ПРОСВІТИТЕЛЬ

ДО 120 - РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Напередодні 150-річчя з часу заснування товариства „Просвіта” згадуємо тих, хто доклав особливих зусиль для створення та діяльності цієї просвітницької організації. Серед них і Микола Струтинський, якому 3 жовтня цього року виповнюється 120 років від дня народження.

(фото з архіву Михайла Зозулі)

Микола Струтинський народився в США в місті Реймонт-Па у сім’ї українського священика-емігранта. На початку 20-х років переїхав в Україну. Навчався у Львівському університеті на правничому факультеті. У 26 років здобув ступінь доктора правознавства. У 1924 році одружився з Ольгою Лиско - донькою ракобовтівського пароха. У цей час сім’я переїхала жити до Ракобовтів. Тут народились їхні діти – син Юрій і дочка Леся.

Струтинський працює адвокатом при повітовому суді в Буську, бере активну участь в громадсько-політичному житті краю. Згодом сім’я придбала будинок у місті Буську ( зараз приміщення дитячого садочка  по вулиці Петрушевича).

З 1934 року Микола Струтинський очолює бузецьку філію товариства «Просвіта». До складу останнього її керівництва, крім голови М. Струтинського, увійшла жителька с. Ракобовти і рідна сестра його дружини – Марія Лиско, яка була провідницею місцевого Союзу українок.

На початку 30-х років адвокат М. Струтинський став ініціатором заснування кооперативної гуртівні в Буську. За його сприяння та родини в Ракобовтах була створена молочарня, до якої належало п’ять сіл: Купче, Кізлів, Ріпнів, Деревляни і Ракобовти. Молочарня виробляла масло, сир та сметану. Ці товари на підводі відвозили у Львів.

Наприкінці 30-х років М. Струтинський був заарештований і ув’язнений в концтабір Береза Картузька, який знаходився у Брестської області. В’язнями концтабору були в основному діячі «Просвіт», «Лугів» і «Соколів». Разом із Миколою Струтинським у цій тюрмі були ув’язнені його родичі – етнограф і композитор 3еновій Лиско та головний бухгалтер «Центросоюзу» Костянтин Лиско.

Режим у тюрмі був суворим. За будь-яку провину поліціянти били палками. В камерах, крім дощок, нічого не було. Годували в’язнів два рази на день о 10 години ранку і о 4 годині вечора. На добу давали мисочку води, де плавала жменька крупи, і 50 грамів хліба. Поліція знущалася над в’язнями. Часто їх примушували виконувати різні безглузді команди аж до повного знесилення. Але, на щастя, це тривало недовго.

1 вересня 1939 року розпочалась Друга світова війна, і Польща, як держава, перестала існувати. 17 вересня 1939 року німці зайняли Березу Картузьку. В цей день поляки планували розстріляти в’язнів табору. Але налетіли німецькі літаки і скинули бомби на табір. Враз все змішалось. Охорона тюрми втекла і в’язні стали вільними.

Микола Струтинський повернувся в Ракобовти, де ще цілий тиждень переховувався у свого сусіда Михайла Боднарчука. Він був настільки виснажений, що цілий тиждень протягом дня випивав лише горнятко кип’яченого молока і з’їдав три кісточки рафінованого цукру.

Після встановлення більшовицького режиму на території Західної України щораз більшого розмаху набирали полювання за «буржуазними націоналістами», до числа яких міг потрапити кожен національно-свідомий українець. Жертвами переслідувань ставали в першу чергу активісти колишніх легальних громадських організацій.

Миколі Струтинському вдалося врятуватись від цих переслідувань. Він перебрався у німецьку окупаційну зону у Грубешів. Це була Холмщина —давня українська земля. У цьому містечку М. Струтинський очолював Український Допомоговий Комітет, який опікувався українським населенням, шкільною освітою і дрібною економічною діяльністю. Це була єдина українська організація, дозволена німецькою владою. Він і далі проводив адвокатську практику, захищаючи українців.

На початку 1943 року вимальовувалась перспектива краху фашистської коаліції. Активізувався рух Опору в окупованих країнах. Польське підпілля винищувало українців, вело нещадну боротьбу за землі для майбутньої польської держави, щоб цим завадити консолідації українського національного руху. 

19 березня 1943 року Миколу Струтинського було тяжко поранено із автомата через двері власного помешкання. Дружина і діти викликали польського лікаря, який „посприяв” його швидкій смерті.  Саме так стверджував його син Юрій, який кілька років тому приїжджав до Ракобовтів із США. У ці дні на Холмщині були вбиті й інші українські діячі. Домовину з тілом Миколи Струтинського перевозили із Грубешова до Буська у супроводі великої кількості люду. Заупокійна служба відбулася у церкві святого Миколая за участю численного духовенства. Похований на місцевому цвинтарі. На могилі було встановлено залізний хрест і вінок із зображенням листя і тернини. З часом могилу було знищено, а  зараз вона  віднайдена і впорядкована. Знаходиться неподалік поховань закатованих енкаведистами у червні 1941 року.

(Похорон Миколи Струтинського. Фото з архіву Михайла Зозулі)

Доля Миколи Струтинського була трагічною. Він прожив коротке життя, сповнене боротьби за національну ідею. Микола Струтинський заслуговує на довічну пам’ять і пошанування вдячних земляків.

                                                        М. Смолінська, бібліотекар с. Ракобовти

Сьогодні до ювілейних уродин відомого земляка бібліотекарі Буської центральної районної бібліотеки підготували експозицію з матеріалів про нього, які вдалося зібрати працівникам впродовж років.