"ВКРАЇНСЬКИМ СЛОВОМ РОЗПОЧАВ СПІВАТИ..."

НАША БІБЛІОТЕКА НОСИТЬ ЙОГО ІМ'Я

9 вересня виповнилося 250 років від дня народження корифея української літератури Івана Петровича Котляревського. Наша районна книгозбірня носить почесне ім’я письменника з 1969 року, яке було присвоєне бібліотеці з нагоди 200 – ліття І.П.Котляревського. До 70 – річного ювілею Буської центральної районної бібліотеки та 45 – річчя присвоєння бібліотеці імені І.П.Котляревського на будинку районного Народного дому, де розташовується районна бібліотека, встановлено пам’ятну дошку з портретом письменника.

Творчість Івана Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом його творчого доробку починається потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою Котляревський працював майже три десятиліття (до кінця свого життя), стала епохальним за своєю громадською i художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу. «Енциклопедією українського життя VIII століття» назвав її Максим Рильський. А його неперевершена «Наталка Полтавка», за влучним висловом українського драматурга І.Карпенка – Карого, є «праматір’ю українського театру». 

З нагоди ювілейних уродин письменника у читальній залі Буської  центральної районної бібліотеки експонується книжково – ілюстративна  виставка «Вкраїнським словом розпочав співати». Вона знайомить читачів із життєвим та творчим  шляхом великого письменника.

ПРОПОНУЄМО ВАМ ОЗНАЙОМИТИСЯ З ДЕЯКИМИ ЦІКАВИМИ ФАКТАМИ БІОГРАФІЇ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО:

1769, 9 вересня - у родині службовця Полтавського магістрату Петра Котляревського й дочки козака Решетилівського полку Параски Жуковської народився син Іван. Його рід походив із козацької старшини польського гербу Огоньчик. Родина мала вісім кріпаків і садибу в Полтаві.

«Нерідко доводилось Іванові вдовольнятися шматком хліба й ходити босим. Але жива й весела вдача допомагала переносити нестатки», - писав біограф Олександр Терещенко.

1780 - вступає до Полтавської словенської семінарії. Вивчає латинську й грецьку, поезію, риторику, філософію, арифметику. Складає вірші, тому друзі звуть його римачем. Підробляє вчителем по селах. За рік до закінчення кидає семінарію, бо не хоче ставати священиком. Тоді ж помирає батько.

1789 - влаштовується писарем Новоросійської  губернської канцелярії та протоколістом Полтавської дворянської опіки. 1793-го стає домашнім учителем у панському маєтку в селищі Коврай  Другий на Черкащині. Поміщик змушує його доглядати за садом і прибирати. Хоче перетворити на кріпака, але Іван добивається свідоцтва дворянина. У селах відвідує весілля й народні свята, записує пісні та легенди.

«Іван Петрович говорив розумно, чітко і просто. Мені приємно було зійтися на думці, що історія України становить один з найважливіших епізодів в історії Росії, - писав у спогадах славіст Ізмаїл Срезневський.- Я розповів йому про свої спроби в збиранні пам’яток народності. Погляд його, спрямований на мене до того якось недовірливо та холодно, оживився. « Коли б то так усі за діло брались»,- сказав він і заговорив українською».

1796 - записується до Сіверського драгунського полку. За два роки виходять друком три частини Енеїди- першого твору розмовною українською мовою. Повне видання з шести частин публікують у Харкові 1842-го.

1808- іде з армії та їде у Петербург, щоб улаштуватися чиновником.  Винаймає невелику комору і спить у шинелі. Не добившись нічого, повертається до Полтави і стає наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. На рік заможні поміщики виділяли до 20 тис. руб. на утримання 200-250учнів. Котляревський скасовує фізичні покарання, будує лікарню та лазню. Заощаджені кошти витрачає на стипендії для вихованців, які вступили до гімназії.

1812 - у Полтаві формує козацький полк із добровольців для війни проти Наполеона.

1816- призначений директором полтавського театру. Пише п’єси  «Москаль- чарівник» та «Наталка Полтавка». Роль Наталки отримує Тетяна Пряженківська. Котляревський її кохає, та вона не відповідає взаємністю.

1818 - вступає до масонської  ложі  «Любов до істини» у Полтаві. На зібраннях обговорюють долю кріпаків та необхідність змінити устрій Російської імперії. 1926-го фігурує у справі декабристів як член «Малоросійського товариства». Довести вину не можуть.

1827 - стає наглядачем богоугодних закладів- лікарень і притулків. За вісім років залишає службу через подагру. Має 600 руб. пенсії на рік- тоді сільська хата коштувала близько 200 руб. Передчуває смерть і дарує волю шести кріпакам. Усі пожитки й садибу заповідає економці Матроні  Веклевичевій. 
1838, 10 листопада – помирає. В останню путь письменника проводжала вся Полтава. Похований у південному кутку міського кладовища над Кобеляцьким шляхом – тепер територія Святопантелеймонівської церкви.