АНТІН КРАВС - УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ

 2021 РІК НА ЛЬВІВЩИНІ ПРОГОЛОШЕНО

 РОКОМ ГЕНЕРАЛ - ЧЕТАРЯ УГА АНТІНА КРАВСА

 23 листопада виповнюється 150 років від дня народження командувача УГА  Антіна Кравса.

Народився він на Буковині. Батько – німецький колоніст, мати – українка.  Закінчив Віденську кадетську школу (1891) та Віденську вищу офіцерську школу. Згодом проходив офіцерську службу у полках, розташованих у Східній Галичині, в особовому складі яких переважали українці. Служив обер-лейтенантом у м.Заліщики (Тернопільська обл.)  Молодого офіцера поважали солдати. Він був вимогливим, водночас чуйним та ставився до колег з розумінням. У нього склалися добрі стосунки із солдатами-галичанами, оскільки поважав історію, мову, традиції і звичаї українського народу.
Початок Першої світової війни застав його в Станиславові на посаді командира
куреня, майже цілком українського 58-го піхотного полку. 1916-го після поранення і лікування був направлений на італійський фронт. Дослужився до рангу підполковника австрійської армії, отримав декілька орденів та військових відзнак.
Після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918-го очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль.  Антін Кравс був польовим командиром, розділяючи з бійцями окопне життя. «До нас добрався противник від Перемишля, – пише цивільний староста Самбора Андрій Чайковський у споминах «Чорні рідки», – на тім відтинку з’явився підполковник Кравс ... В Самборі ніхто його не бачив, бо він ... сидів на фронті. Спав на лаві де-небудь в чекальні ІІІ-го класу на станції. Збирав військо, організував його частини, сидів із стрільцями в окопах, показував як і де їх копати... Стрільці від старшини до рядового дуже його любили і поважали, прозвали його кучерявим. Що той відтинок так довго держався, то в цьому заслуга підполковника Кравса ...”. 1 січня 1919-го Кравсу присвоєно звання полковника, хоч його весь час називали генералом.

У березні 1919-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією, а у червні 1919-го у званні генерал-чотаря – Чортківською офензивою. Головнокомандувач Української Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко цінував Кравса. «Треба завважити, що на нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер був генерал Кравс, – знаходимо в «Спогадах українського командарма» Омеляновича-Павленка, – цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч роду німець …він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію». 
На початку серпня 1919-го Кравса призначили командиром армійської груп об’єднаних армій УНР та ЗУНР, які ішли звільняти Київ. Про ці  події описано у спогадах генерала Кравса в книзі «За українську справу».

1920-го року А. Кравс перебував у таборі для інтернованих вояків УГА у Чехословаччині. Згодом оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті, 13 листопада 1945-го року. Похований у родинному склепі віденського цвинтаря Кальксбург.

За матеріалами сайту Українського інституту Національної пам'яті