1 січня виповнюється 112 років від дня
народження легендарної постаті в історії України – переконаного патріота і
борця за Українську Соборну Самостійну Державу, одного з провідників Організації
українських націоналістів – Степана Бандери. Усе його життя і діяльність,
починаючи з гімназійних років, були присвячені боротьбі за право українського
народу бути собою, бути єдиною, здоровою і освіченою нацією. Для ОУН(б), якою вельми успішно керував
Степан Бандера та в ідеї якої свято вірив, Україна була справді понад усе і за
неї без вагань жертвували власним життям десятки тисяч українських патріотів.
Мабуть, далеко не останню роль у
формуванні характеру Степана Бандери та відданості великій справі відіграла
сім’я і родина, в якій зростав і виховувався майбутній громадський і політичний
діяч. Адже його батько о. Андрій Бандера був активним і свідомим громадянином,
відданим церкві і національній справі. З його ініціативи у селі Старий Угринів
на Івано-Франківщині була організована читальня «Просвіти», гурток «Рідна
школа» й створено самодіяльний театр. Також він був польовим капеланом Української галицької
армії у 1919 -1921 рр.. За свою проукраїнську позицію арештований і розстріляний каральними органами НКВС в Києві у липні 1941
року. Двоє його доньок – Марту-Марію та Олександру радянські окупанти вивезли
на вічне поселення у Красноярський край, де вони важко працювали в колгоспах.
Ще одну доньку – Володимиру, матір шістьох дітей, разом з чоловіком-священиком
також арештували радянські спецслужби і засудили до 10 років таборів строгого
режиму в Мордовії, а дітей, найменшому з яких не виповнилося ще й року,
помістили в дитячий притулок, а вже звідти їх забрали родичі. Володимира
відбула покарання повністю, а її чоловік, Теодор Давидюк, помер в Мордовії
через три роки. Двох братів Степана Бандери – Василя та Олександра , які були
активними учасниками ОУН, німці закатували 21 липня 1942 року в концтаборі
Освєнцім поблизу Кракова. Найменший брат – Богдан Бандера, за свідченнями активістів ОУН та бійців УПА, був обласним
референтом Служби безпеки ОУН на Івано-Франківщині під позивним «Митар» і,
швидше за все, загинув разом з дружиною Дарією та ще кількома повстанцями 19
грудня 1949 року в бункері поблизу села Сваричів Рожнятинського району. Мати
Степана Бандери померла у 1922 році, коли майбутньому провіднику ОУН було 13
років.
Дружина Степана Бандери Ярослава також походила з освіченої і
патріотичної сім’ї. ЇЇ батько, о. Василь Опарівський, був греко-католицьким священиком, капеланом
Української галицької армії, загинув 14 червня 1919 року поблизу Бережан в боях
проти польських поневолювачів. Мати Юлія була вчителькою, загинула 26 липня
1944 року, ймовірно, від рук бійців польської
Армії Людової. А брата Ярослави Лева розстріляли німці у Жовкві в 1942
році.
У 1933 році Степан Бандера став крайовим
провідником ОУН на західноукраїнських землях. Тоді ж він організував вбивство
радянського консула у Львові Олексія Майлова через Голодомор в Україні
1932-1933 років та міністра закордонних справ Польщі Борислава Перацького через полонізацію українців та каральні
заходи проти населення Лемківщини, Волині та Полісся. Упродовж листопада 1935-
січня 1936рр. тривав так званий Варшавський процес над Бандерою та 11 іншими
активістами, нібито причетними до вбивства польського міністра. У підсумку
Степанові Бандері та двом активістам ОУН було винесено смертельний вирок, двоє
оунівців були засуджені до довічного ув’язнення, решту – мали відбувати
покарання позбавленням волі від 7 до 15 років. Але згодом смертну кару замінили
на довічне ув’язнення, а всім іншим зменшили строки перебування у місцях
позбавлення волі.
Після вбивства засновника
і провідника ОУН та УВО Євгена Коновальця 23 травня 1938 року в Нідерландах у 1940
році в Римі відбувся Великий Збір українських націоналістів, де головою Проводу
було обрано Андрія Мельника. Проте група молодих
націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі
Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації,
почала домагатися від Проводу ОУН та
його голови полковника Андрія Мельника зміни
вичікувальної тактики ОУН,
а також усунення з Проводу кількох його членів, що призвело до
розколу. Згодом, у лютому 1940 року
утворився «Революційний
Провід ОУН» на чолі з Бандерою,
а через рік на загальних зборах ОУН головою Проводу одностайно вибрали Степана
Бандеру, котрий розбудував організаційну мережу на Західній Україні, створив похідні групи
ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними
українській справі німецькими військовими колами створив український легіон та
організував визвольну боротьбу. Одночасно у Кракові був створений Український
Національний Комітет для консолідації
українських політичних сил у боротьбі за
незалежність України.
Найбільшим досягненням
Проводу ОУН та УВО, як стверджують історики, було урочисте проголошення Акту
відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові, який засвідчив,
що лише український народ може вирішувати свою долю на своїх теренах. Також цей
Акт мав ще одне важливе значення – він задекларував всьому світові, що українці
є нацією, з якою треба вести переговори як з повноцінним партнером, а Україна є
повноцінною державою, а не просто своєрідним майданчиком для ведення війни між
Німеччиною та Росією.
Такий український самостійницький рух
явно заважав планам і радянської Росії, і нацистської Німеччини, через що
Бандеру в липні 1941 року німецькі спецслужби арештували і три роки утримували
в концтаборі «Заксенгаузен» в одиночній камері. Потім, після звільнення з
концтабору у 1944 році, Степан Бандера продовжував працювати на користь
української ідеї, постійно наражаючи на небезпеку себе та свою сім’ю (дружину
Ярославу та трьох дітей: Наталю, Андрія та Лесю) та
змінюючи місце проживання. Провідник ОУН
був вбитий 15 жовтня 1959 року в Мюнхені у під’їзді будинку на вулиці
Крайтман. Вбив Бандеру радянський шпигун Богдан Сташинський, вистреливши в нього зі спеціального пістолета струменем
розчину ціанистого калію.
Для нас, українців, Степан Бандера був і
залишиться національним героєм, який жив Україною і робив все для того, аби
вона була вільною і соборною.
30 грудня у читальній залі Буської бібліотеки відбулася година патріотизму «Степан Бандера – символ нової епохи». Вона була присвячена 112 – ій річниці з дня народження Великого українця, світоча нації, Провідника ОУН – УПА Степана Бандери.
Немає коментарів:
Дописати коментар