Сторінки

пʼятниця, 1 січня 2021 р.

СТЕПАН БАНДЕРА – СИМВОЛ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ



30 грудня в читальному залі Буської ЦРБ відбулася година патріотизму, присвячена видатному українцю, борцю за свободу та незалежність Степану Бандері

1 січня виповнюється 112 років від дня народження легендарної постаті в історії України – переконаного патріота і борця за Українську Соборну Самостійну Державу, одного з провідників Організації українських націоналістів – Степана Бандери. Усе його життя і діяльність, починаючи з гімназійних років, були присвячені боротьбі за право українського народу бути собою, бути єдиною, здоровою і освіченою нацією.  Для ОУН(б), якою вельми успішно керував Степан Бандера та в ідеї якої свято вірив, Україна була справді понад усе і за неї без вагань жертвували власним життям десятки тисяч українських патріотів.

Мабуть, далеко не останню роль у формуванні характеру Степана Бандери та відданості великій справі відіграла сім’я і родина, в якій зростав і виховувався майбутній громадський і політичний діяч. Адже його батько о. Андрій Бандера був активним і свідомим громадянином, відданим церкві і національній справі. З його ініціативи у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині була організована читальня «Просвіти», гурток «Рідна школа» й створено самодіяльний театр. Також він був  польовим капеланом Української галицької армії у 1919 -1921 рр.. За свою проукраїнську позицію  арештований і розстріляний  каральними органами НКВС в Києві у липні 1941 року. Двоє його доньок – Марту-Марію та Олександру радянські окупанти вивезли на вічне поселення у Красноярський край, де вони важко працювали в колгоспах. Ще одну доньку – Володимиру, матір шістьох дітей, разом з чоловіком-священиком також арештували радянські спецслужби і засудили до 10 років таборів строгого режиму в Мордовії, а дітей, найменшому з яких не виповнилося ще й року, помістили в дитячий притулок, а вже звідти їх забрали родичі. Володимира відбула покарання повністю, а її чоловік, Теодор Давидюк, помер в Мордовії через три роки. Двох братів Степана Бандери – Василя та Олександра , які були активними учасниками ОУН, німці закатували 21 липня 1942 року в концтаборі Освєнцім поблизу Кракова. Найменший брат – Богдан Бандера, за свідченнями  активістів ОУН та бійців УПА, був обласним референтом Служби безпеки ОУН на Івано-Франківщині під позивним «Митар» і, швидше за все, загинув разом з дружиною Дарією та ще кількома повстанцями 19 грудня 1949 року в бункері поблизу села Сваричів Рожнятинського району. Мати Степана Бандери померла у 1922 році, коли майбутньому провіднику ОУН було 13 років.

Дружина Степана Бандери  Ярослава також походила з освіченої і патріотичної сім’ї. ЇЇ батько, о. Василь Опарівський,  був греко-католицьким священиком, капеланом Української галицької армії, загинув 14 червня 1919 року поблизу Бережан в боях проти польських поневолювачів. Мати Юлія була вчителькою, загинула 26 липня 1944 року, ймовірно, від рук бійців польської  Армії Людової. А брата Ярослави Лева розстріляли німці у Жовкві в 1942 році.

У 1933 році Степан Бандера став крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Тоді ж він організував вбивство радянського консула у Львові Олексія Майлова через Голодомор в Україні 1932-1933 років та міністра закордонних справ Польщі Борислава Перацького  через полонізацію українців та каральні заходи проти населення Лемківщини, Волині та Полісся. Упродовж листопада 1935- січня 1936рр. тривав так званий Варшавський процес над Бандерою та 11 іншими активістами, нібито причетними до вбивства польського міністра. У підсумку Степанові Бандері та двом активістам ОУН було винесено смертельний вирок, двоє оунівців були засуджені до довічного ув’язнення, решту – мали відбувати покарання позбавленням волі від 7 до 15 років. Але згодом смертну кару замінили на довічне ув’язнення, а всім іншим зменшили строки перебування у місцях позбавлення волі.

Після вбивства засновника і провідника ОУН та УВО Євгена Коновальця 23 травня 1938 року в Нідерландах  у  1940 році в Римі відбувся Великий Збір українських націоналістів, де головою Проводу було обрано Андрія Мельника. Проте група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від Проводу ОУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з Проводу кількох його членів, що призвело до розколу. Згодом, у лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою, а через рік на загальних зборах ОУН головою Проводу одностайно вибрали Степана Бандеру, котрий розбудував організаційну мережу  на Західній Україні, створив похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами створив український легіон та організував визвольну боротьбу. Одночасно у Кракові був створений Український Національний Комітет  для консолідації українських політичних  сил у боротьбі за незалежність України.

Найбільшим досягненням Проводу ОУН та УВО, як стверджують історики, було урочисте проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові, який засвідчив, що лише український народ може вирішувати свою долю на своїх теренах. Також цей Акт мав ще одне важливе значення – він задекларував всьому світові, що українці є нацією, з якою треба вести переговори як з повноцінним партнером, а Україна є повноцінною державою, а не просто своєрідним майданчиком для ведення війни між Німеччиною та Росією.  

Такий український самостійницький рух явно заважав планам і радянської Росії, і нацистської Німеччини, через що Бандеру в липні 1941 року німецькі спецслужби арештували і три роки утримували в концтаборі «Заксенгаузен» в одиночній камері. Потім, після звільнення з концтабору у 1944 році, Степан Бандера продовжував працювати на користь української ідеї, постійно наражаючи на небезпеку себе та свою сім’ю (дружину Ярославу та трьох дітей: Наталю, Андрія та Лесю) та змінюючи місце проживання. Провідник ОУН  був вбитий 15 жовтня 1959 року в Мюнхені у під’їзді будинку на вулиці Крайтман. Вбив Бандеру радянський шпигун Богдан Сташинський, вистреливши в  нього зі спеціального пістолета струменем розчину ціанистого калію.

Для нас, українців, Степан Бандера був і залишиться національним героєм, який жив Україною і робив все для того, аби вона була вільною і соборною.

30 грудня у читальній залі Буської бібліотеки відбулася година патріотизму «Степан Бандера – символ нової епохи». Вона була присвячена 112 – ій річниці з дня народження Великого українця, світоча нації, Провідника ОУН – УПА Степана Бандери.














Немає коментарів:

Дописати коментар